Глава 4

Катя

Вчепилася за Рому і боюся відпустити, бо п'яний хам все ще хитається поблизу. Адже я просто випадково на нього подивилася, а він вирішив, що мені потрібна компанія цього несвіжого тіла. Скотиняка, взяв та зіпсував вечір. І ті дві в туалеті десь заснули. Схлипую від образи.

— Ти ще й плакати зібралася? — обурено зітхає Рома. — Я з тобою сьогодні врешті-решт розпрощаюся чи ні?

У красунчика, виявляється, є серце, так і бути пробачу йому його зухвальство. Все ж таки не кинув, помітив і прийшов на допомогу.

— А ти не дивись, — змахую сльозинку зі щоки. — І взагалі, ніхто тебе тут не тримає.

— Ти тримаєш. Конкретно за руку, — цідить крізь зуби вже якось не дуже доброзичливо.

Різко відпускаю і бурмочу, кусаючи губу, не дивлячись на нього:

— Дякую.

— Будь ласка. І порада, як бонус. Їдь вже додому! — Розвертається і йде.

Дивлячись на його широку мужню спину, мені раптом стало так незатишно тут. Вискакую слідом, ловлю таксі і ставлю крапку. Свято закінчилося, справді час додому, поки не знайшла собі неприємностей на п'яту точку. Дівчатам відправляю повідомлення, що мені стало зле і пора в люлю. 

Не знаю, навіщо зберігаю номер, з якого сьогодні телефонував Роман. Сто відсотків — це робочий, але хіба мало, раптом колись стане в нагоді, у самотніх дівчат свої чудасії. Записавши його під кодовим ім'ям Амур, вимикаю телефон, бо батарея ось-ось сяде. Швидше б обійняти подушку і забути неприємності цього дня, запам'ятати тільки хороше. Запам'ятати харизматичного красеня і мою впевненість, що у мене все вийде.

Ранок починається з гудучої голови та календаря. У мене в коридорі висить великий календар, на якому я обводжу кольоровими маркерами добрі та погані дні, щоб наприкінці року подивитися яких днів було більше. Як правило, яскравих завжди більше, а значить не варто вішати кирпатий ніс. Навіть якщо за вікном дощ, як ось сьогодні. Вітер жбурляє у вікно пружні краплі та гне молоді деревця. А я лише позавчора машину помила.

Збираюся одягнути джинси, в яких хизувалась навесні, а то останнім часом тільки нові спідниці та сукні. Натягую, а ґудзичок то не застібається. Втягую живіт, аж очі на лоб лізуть, абияк застебнула, але дихати неможливо. …Капець… погладшала.

З переляку лізу під ліжко за електронними вагами, які встигли трьома шарами пилу покритися за цей час, бо спеціально їх подалі засунула, щоб не нервували.

Знімаю з себе все, стаю, затамувавши подих… і не вірю своїм очам. Трясця, так і є. Чотири кіло плюсом. Здається, сьогоднішній день доведеться обвести чорним маркером. Знову дієта, салат, политий знежиреними сльозами. …Ранок добрим не буває.

Одягаю темно-синю сукню з білим коміром, я в ній начебто як стрункіша, взуваю туфлі на підборах і тупаю на роботу не в найкращому настрої. Одна надія, що клієнтів сьогодні буде небагато. У дощовий день у нас завжди менше людей.

Почувши, як розривається телефон, майже впевнена, що це дівчата дзвонять вилаяти невдячну негідницю, тобто мене. Треба було їм повідомити якось зранку, що жива-здорова та при пам'яті.

Але це не подруги... Мій колишній Кирило. Щелепа ледь об підлогу не шмякнулася. Може номером помилився.

— Алло? — Здивовано видихаю в слухавку.

— Катюхо, привіт! З минулим днем народження тебе! Хотів учора набрати, але подумав, може, святкуєш, не до мене, — що вражає, балакає таким веселим бадьорим голосом начебто ми з ним найкращими друзями розлучилися і зовсім недавно бачилися в черзі за моєю улюбленою випічкою. Блін, про випічку тепер теж доведеться забути.

— Як у тебе взагалі справи, Кать? Що з роботою, особистим життям?

Що можна відповісти колишньому, який два роки тому кинув мене заради фарбованої швабри, через що я три дні ревіла в подушку? Звичайно ж зробити вигляд, що немає людини щасливішої за мене.

— У мене все чудово, дякую. Робота – мрія, колеги мене цінують. Коханий хлопець тягає каву в ліжко. Плануємо подорож.   

— Радий, що в тебе все гаразд. У мене теж все в ажурі, тьху-тьху, щоб не наврочити. Я взагалі тобі дзвоню, щоб запросити на весілля. Через тиждень одружуюся зі своєю бусечкою. Днями відправив тобі запрошення, заглянь у поштову скриньку. Горю бажанням познайомитись з твоїм коханим. Нам на вас чекати? Наші спільні друзі будуть дико раді бачити тебе, вони часто про тебе питають, Аня з Вовкою ображаються, що не дзвониш.

— Звичайно, ми будемо, давно на весіллі не гуляла, — навіщось радісно кидаю у відповідь і тільки потім до мене доходить у якій я дупі. Цей козел напевно хоче похвалитися і, як завжди, пустити пил в очі всім своїм друзям та знайомим, а я дурепа повелася і збрехала, щоб не виглядати невдахою. Катько, ти фірмова ідіотка.

— Кать, Сергій Геннадійович дозволив тим, хто живе не в центрі, піти раніше, — заглядає наша менеджер Марина вже з парасолькою в руках. — Дівчата з бухгалтерії вже помчали. Я теж звалюю. Бачиш, що за вікном коїться. А тобі доведеться посидіти ще кілька годин і зачинити офіс. Ти у нас дама на своїх колесах і живеш недалеко. Добре? Ну, бувай!  

Капець, і що мені ці дві години робити? Вити та зубами рипіти? Тим більше, є причини для істерики: зайвих чотири кіло і весілля колишнього, на яке я пообіцяла прийти з... коханим. Трясця!