Глава 3

Катя

— Підемо танцювати, так? За тебе, Катю! — Рома, відставивши свою склянку, бере мене за руку. Я, як остання дурепа, навіть рахую скільки разів він узяв мене за руку, тобто торкнувся.

Ох, на емоціях навіть коктейль не вставив, а всередині йде зворотний відлік, ще трохи і ми розбіжимося, звалить відпочивати після важкого робочого дня. Сумно, незважаючи на запальний ритм та смачний «Космо». Привіз мене до качьового клубу, без сумніву, місце популярне. Хвилювалася, що не потрапимо, бо часу залишилося не так вже й багато. Але у сексі-мачо все схоплено, все продумано, до своєї роботи старанно підходить.

У клубах я буваю рідко, мене не витягнеш, але танцювати люблю. Особливо, коли ніхто не бачить. Врубаю вдома музику, коли набридає киснути і танцюю поки сусіди знизу не починають по трубах стукати.

Рома відразу вловлює ритм і починає рухатися, пластично, спокусливо і сексуально рухає плечима, стегнами. Відпад, який він класний! Дивлячись на цю картину мрії я впала в ступор, стою і дивлюся на нього кліпаючім стовпом. А він все мене заводить, запрошує не соромитись кожним своїм рухом. Гаразд, була не була! Поступово і мене починає качати, прибалділа від цього хлопця, від цих чорних очей, від його манери танцювати розкуто і в кайф.

Стрибаю під музику і мої м'ячики в декольте стрибають разом зі мною. Іноді погляд Роми за них чіпляється, і я бачу, як він усміхається куточками губ. Але на мій танцюючий бюст не тільки Роман, інші хлопці, що труться поруч, теж косяться. Ось тому я й не люблю гоцати на людях. Чортзна що їм там у голову лізе, дивлячись на мене.

Так настрибалася, що навіть потилиця спітніла, але коли заграла повільна мелодія — я розгубилася. Знову застигла. Судячи з часу, це наш останній з ним танець, але як я танцюватиму з Ромою медляк, якщо мені не можна до нього торкатися?

— Розслабся, повільний танець у статтю «дотики за додаткову плату» не входить, — нахиляючись, кидає мені на вухо, інакше не почую. Бере мої руки, кладе їх собі на плечі, а своїми обіймає мене за талію.

Божечки, як дихати, щоб серце не зупинилося і при цьому ще й рухатися? Так приємно. От би хтось клацнув у цей момент і всесвіт завмер, а я б так і залишилася висіти на цьому шикарному чоловікові. …Мій подарунок.

І тільки-но танець закінчився, Рома бере мене за руку і тягне до виходу. Рівно одинадцята. Біля клубу пасуться таксі, для них тут хлібне місце, тому поїхати звідси не складе труднощів. І він явно повинен запхати мене в одне з них.

— Кать, тобі сподобався вечір? Все було добре?

— Все було чудово, — згідно киваю і посміхаюся ледь-ледь. Хочеться ще додати: «знайди собі нормальну роботу, де ти зможеш стати самим собою», але я йому цього не скажу, не моє діло, життя його. — Я чудово провела час. Прощавай, Романе!

Розвертаюся і тупаю до машин, хоч таксі сама собі виберу. Але Рома наздоганяє, бере під лікоть, відчиняє дверцята того таксі, що стоїть ближче, і називає водію мою адресу.

— Я повинен був переконатися, що ти поїдеш додому, — карі очі дивляться на мене востаннє, Рома зачиняє дверцята і таксі рушає з місця.

А я, недовго думаючи, дістаю телефон і набираю дівчат. Не хочу, щоб мій день народження закінчився ось так, я ще не відірвалася як слід. Адже це мій день, тому дозволю собі трошки збожеволіти.

— Вибачте, не підкажете тут є поряд якийсь пристойний бар? — Запитую у таксиста, слухаючи гудки телефону.

— Можу порадити «Boho», — відповідає водій зі знанням справи.

— Алло, ведмежатко, щось ти швидко, — озивається Данка.

— Саме так. Мені було замало. Тому хапай Віку та дуйте в бар «Bohо», шоу має продовжуватися. Я на вас чекаю! — Вигукую в слухавку. — Везіть мене до цього бару, — командую таксисту.

Дівчата живуть неподалік, тож примчали за двадцять хвилин. Задоволені та з надувними кульками. Де взяли лишається загадкою. А головне навіщо?

— Знову зайняла столик у кутку? Нікого й нічого ж не видно, ні публіки, ні барної стійки, — бурчить Віка. — Ну, розказуй, ​​як було? Він сексі? Метелики у животі воскресли?

— Один, але скажений, — пирхаю і розповідаю в подробицях про свою пригоду. Дана робить замовлення, знає, хто що з нас любить. Подруги іржуть та коментують. А потім взялися мене хором заспокоювати, бо в курсі, яка я вразлива і на якому рівні моя самооцінка.

— Катюнь, повір, скоро ти зустрінеш класного дахозносного хлопця, який буде тільки твоїм, — обіймає мене Віка. — Який на руках тебе носитиме і страшенно ревнуватиме, бо ти у нас така гарненька. Як тебе можна не любити?

— Ой, тільки жаліти мене не треба, я теж знаю, що все в мене добре, бо погано вже було. Зараз збігаю до вбиральні і стане ще краще! — Встаю з-за столика. Проходжу повз барну стійку, повертаю за ріг і... буквально налітаю на Рому.

У мене відвисла щелепа, а у нього брови злетіли на лоба. Навмисне не придумаєш… Цікаво, він тут із черговою клієнткою? Чи розслабляється після трудових буднів?

— Значить так, — першим схаменувся Роман. Хмуриться, ніби я його спеціально вистежила. Я може бути теж у шоці. — Наш сеанс закінчено, всі залишилися задоволеними, але ми не друзі, щоб продовжувати спілкуватися чи сидіти за одним столиком. Я розділяю роботу та особисте життя і попрошу це поважати. Тому, будь добра, вдай, що ти мене не знаєш.