Глава 2

Катя

Вісім разів воскреснути – дев'ять померти! Та він просто космос! У мене в грудях вибухнула наднова зірка! Хоч би не почервоніти та не почати заїкатися. Ох, божечки, такий хлопець у реальному житті на мене ніколи б і не глянув. А цей за гроші дивиться. Уважно. Через що ноги відразу стали ватяними. Триндець, спіткнулася на рівному місці, опинившись у його обіймах. Ну, хоч якийсь плюс.

Який же він гарний! Круті плечі, сильні руки, торкнувся — і я пропала. Темне хвилясте волосся і такі ж темні загадкові очі. А губи які манливі!

Ох, щось мені так стало себе шкода. Адже я його ніколи в житті тепер не забуду. Є в ньому щось хиже, небезпечне, владне. Мені не подобаються зализані хлопці модельної зовнішності з обкладинки журналів, мені подобаються ті, у кого у кожному жесті та погляді проглядається сильний чоловічий характер. І Роман саме такий… мені здається.

Навіть те, як він вручив мені цей букет, вражає. Розхвилювалася. Умудрилася наколотися об єдиний незрізаний шип, тихо охнула і сунула поранений палець у рот. І це не пройшло повз його увагу. Мені здається, щось глузливе промайнуло в його погляді, перш ніж він відчинив мені дверцята своєї машини. Я коли хвилююсь завжди поводжуся, як дуринда.

— Все добре? — Уточнює ввічливим тоном.

— Угу. Все нормально. Не дуже люблю троянди, вони гарні, але жорстокі. Мені більше подобаються півонії чи тюльпани, — навіщо я йому це розповідаю. Ще образиться, що не вгадав із квітами.

— Вибач, для півоній не сезон. Наступного разу приїжджати без квітів? — Жартує. Мені подобається ця його легка іронія у голосі. Від нього приємно пахне. Розумію тепер чому дотики за окрему плату. Заборона розбурхує уяву і посилює бажання. Все в ньому, блін, посилює це бажання.

— Мені треба щось доплатити за те, що ти мене спіймав і не дозволив звалитися до твоїх ніг? — таки ж доторкнувся з моєї вини.

— Зроблю знижку на честь твого дня народження, врятував безкоштовно, — дивлюся на його профіль, як легка усмішка торкається цих чарівних губ. Цікаво, у нього є дівчина, яку він цими самими губами цілує? Я б збожеволіла, якби дізналася, що у мого хлопця така «робота».

— Мені не можна розпитувати тебе про тебе? — О, я б завалила його питаннями.

Одразу трохи супиться:

— А ти не читала умов? …Це я ставитиму тобі запитання, розпитуватиму про твоє життя і дивитимусь у твої красиві зелені очі, — докір тут же прикрасив компліментом.

Ніяк не реагую. Адже я не повинна. Нехай каже, може, в його словах буде хоч частка правди.

Привіз мене в «Міррорс». Гарний вибір. Була тут одного разу з дівчатами, залишилися задоволені. Ого, ще й столик на терасі з видом на вечірнє місто. Романтика та приголомшливий напівбог зі мною поряд!

Галантно відсуває стілець, чекає поки я сяду, потім приземляється навпроти мене і нагороджує своїм поглядом на мільйон.

Офіціант подає меню, але в мене все пливе перед очима, не можу зосередитись, я так і до вечора не визначусь.

— Ром, а можеш замовити для мене щось на свій смак? Будь ласка, — мабуть, приємно, коли такий чоловік бере на себе всі твої проблеми, знає твої смаки та може легко зробити замовлення. Перед Романом стоїть складне завдання, моїх уподобань він не знає, може вийти як із трояндами, але, здається, він згоден ризикнути і здивувати мене.

— Алергії на рибу чи на щось таке немає?

— Ні, я всеїдна, — видихаю, не зводячи з нього очей.

— Хм, я б посперечався з тобою в ресторані корейської кухні над стравою з хробаків у кисло-солодкому соусі, — хмикає він і кличе офіціанта. — Я замовлю нам одне й те саме, добре? — Швидко кидає на мене погляд, ловить мій згідний кивок, і готується диктувати замовлення. — Нам два салати з м'ясом краба, два різотто з морепродуктами, два філе дорадо, склянка води, келих Шардоне Ляфоа… Катю, ти будеш десерт? — Ох, як чуттєво він вимовляє моє ім'я. Я вже й без вина п'яна.

Качаю головою:

— На десерт будуть танці.

— Зрозуміло. Тоді на цьому поки що все, — відкладає меню і знову повертає на мене свій погляд разом з мурашками на шкірі, вони тільки цього й чекали. — Розкажеш, чим займаєшся у житті?

Так, потрібно про щось говорити, поки принесуть наше замовлення.

— Ось вже три роки працюю в турагенстві «Погнали з нами», — зітхаю та посміхаюся. Помітила, що коли я зітхаю на повні груди погляд Романа іноді падає в моє декольте. Гаразд, дивись, тобі дозволяю. — Але мрію звідти звалити.

— Набридло дарувати людям радість і відправляти їх у подорожі? — коли Рома посміхається, у мене внизу живота починає гасати один одурілий метелик. Гарна посмішка. Напевно, відпрацьована до дрібниць, тому така ідеальна.

— Не зовсім. Хочу знайти роботу за фахом, займатися чимось серйознішим. Я за освітою юрист. А ще шеф дістає своїми сальними жартиками. Цей козел іноді мене лякає. Каже, що жартує, але в очах… в очах ховається розпусна тварюка. Хоча зарплата дуже хороша за нинішніми мірками, тому поки що не наважуюсь піти. Але терпіти приниження заради грошей це неправильно.

— Дійсно неправильно, — погоджується Роман якимсь двозначним тоном, ніби має на увазі ще щось. — Отже, юрист. І про що мріє наш юрист?