21.2 глава "Щасливий день"

Матвій.

Я дивлюсь як до мене йде моя Ніка. Вона йде у вишуканій білій сукні, яка їй дуже пасує, її приваблива зачіска з фатою просто неймовірна. І макіяж підкреслює її чарівний образ. Загалом вона дуже шикарно виглядає. Вони підійшли до мене. Вероніка стала біля Іри, а тато Ніки сів у залі біля Анастасії Павлівни, тобто мами Вероніки. Ніка подивилась на мене з посмішкою, я дивився на неї так само. Жінка з РАЦСу почала говорити свою промову, яку я не слухав, бо весь час дивився на Ніку, думав лише про неї, про її образ та яка вона у мене красива. Потім я почув слова, які важливі для нас.

- Чи згодні ви Матвію, взяти за дружину Вероніку?

- Так

- Чи згодні ви Вероніко, стати дружиною Матвія?

- Так

Ми обмінялись каблучками, а після почали цілуватись. Всі присутні почали кричати “Гірко”, що дало привід нам зупинитись. Після до нас підходили всі та дарували квіти. До нас підійшла моя мама.

- Будьте щасливі, дітки. Я за вас дуже рада — вона нас обійняла та поцілувала у щічки. Спочатку Вероніку, а після мене. І дала Ніці білі троянди

- Дякуємо

Після підійшла мама Ніки та теж сказала декілька теплих слів та подарувала червоні троянди.

В цей час фотограф нас фотографував, а Міла, наша ведуча попросила нас всіх сісти за столи.

- І так, почнімо казати приємні слова нашим молодятам — вона взяла келих з шампанським — думаю, що перший тост я дам нашій дружці. Ірино, скажіть тост

Іра встала зі стільця.

- Я знайома з Нікою як рік, а таке відчуття, що знаю її все життя. З Матвієм я знайома лиш декілька місяців. Але я на сто відсотків впевнена, що ці двоє підходять один одному. За вас мої любі — ми випили по ковтку шампанського. Після всі почали їсти. І по черзі казали тости. Ден звичайно видав такий тост, що на голову не налізло. Він знає мене з дитинства та розповів багато цікавого про мене, що взагалі не входило в тост. Наступив момент танцю.

- Хвилиночку уваги. Зараз наші молодята будуть танцювати свій перший танець. І так, підтримаємо їх оплесками — сказала Міла, а ми вийшли у центр зали.

- Пам’ятаєш рухи? — запитала Ніка

- Ображаєш. Я все пам’ятаю — ми говорили пошепки, щоб ніхто нас не почув. Заграла музика, ми почали танцювати. Я дійсно не забув жодного руху, а їх було достатньо багато. Танцювати з Нікою одне задоволення, наші репетиції проходили весело. Іноді вона мене хвалила та розслаблятись не треба, адже не хотілось її підвести та себе також, адже я сам наполіг на цьому танці.

По закінченню танцю нам почали аплодувати. А Ніка мене порадувала лише однією фразою. І вона звучала так “Ти молодець, ми добре станцювались. Я тобою пишаюсь”. Цих слів я на репетиції ніколи не чув, а зараз вони мені як бальзам на душу.

Після нашого танцю всі хто хотів почали танцювати, а Ніка вирішила підійти до Богдана, який стояв у стороні та розмовляв з дівчиною і ця дівчина не Лілія.

- Привіт — почала Ніка, а ця дівчина відійшла у сторону.

- Вітаю вас — сказав Богдан — ви гарно станцювали, молодці

- Дякуємо. Чому прийшов без Лілії?

- Я навіть не знаю як сказати...

- Ви вже не разом? — запитала Ніка

- Ну, так... ми розлучились

- І чому ж?

- Ем...

- Ти їй зрадив — припустила Нічка та уважно подивилась на Богдана — і все ж я права

- Чому?

Богдан промовчав, бо не знав, що сказати.

- А це я так розумію заміна Лілії, її подруга

- Так, це Ліза

- А казав, що подобаються тобі виключно брюнетки

- Ех, брате. Ти зробив величезну помилку — сказала Ніка, а після додала — але це твоє життя, тому не мені тебе засуджувати

Ми з Нікою відійшли від нього. Здається, я згадав вчорашню розповідь Богдана. Він розповідав, що зрадив Лілії, а після були величезні наслідки. Його вдарив брат Лілії, заступився за неї, так би мовити. А на наступний день забрав її речі та сказав ще пару “ласкавих” слів, але на щастя не вдарив його знову.

- А зараз настав час — сказала в мікрофон Міла — кидати букет та підв’язку. У залі є неодружені дівчата — декілька дівчат підняли руки у тому числі була Іра — тоді прошу вийти вас у центр зали. А Вероніка кидатиме букет — Вероніка також вийшла, стала до них спиною та після відліку “три, два, один” які сказала Міла, Ніка кинула букет. Його спіймала Іра. Вероніка підійшла до Іри, яка посміхається на всі свої тридцять два зуби. І Ден на неї дивиться з посмішкою, наче щось знає. Настав час мені кидати підв’язку. Я так само встав та кинув підв’язку. Коли ж розвернувся, то побачив, що її спіймав Ден. Міла підійшла до нас зі здивованим обличчям. Поки Вероніка та Іра розмовляли, Міла вирішила з нами трохи поговорити.

- Хлопці я у шоку

- Чому?

- На минулому тижні я проводила весілля у цьому ресторані до речі. Так там теж дружба і дружка зловили букет та підв’язку

- І, що?

- Цей дружба зробив пропозицію своїй дівчині, яка була дружкою, прямо на весіллі

- Ого — сказав здивовано Ден — серйозно?

- Я тобі не брешу, таке дійсно було

- Хм...

- Ден, що так задумався?

- Нехай таке вже й було та я не вважаю це банальним — сказав Ден та пішов з ресторану

- Ей, ти куди?!

- Скоро повернусь!

- І що це він надумав?

- На скільки я зрозумів, ти подала йому геніальну ідею — сказав я та почав сміятись

- Думаєш побіг по каблучку?

- Так. Ось побачиш, що він прийде з каблучкою та попросить тебе йому підіграти

- Ну, що ж подивимось. А зараз продовжимо наше свято — Міла відійшла у сторону, а я роздивився залу. Моя Ніка стоїть у компанії своїх подруг. Вони розмовляють та сміються. Іра навіть не підозрює, що зараз буде. Знаючи Дена, він дійсно побіг купити каблучку.

Вероніка.

Весь час поки я йшла до Матвія, він на мене уважно дивився та посміхався. З його посмішки можна було зрозуміти, що я йому у цьому образі подобаюсь. Значить я все правильно обрала. Особливо правильно обрала сукню. Ми з Матвієм станцювали танець, я йому дійсно сказала, що пишаюсь ним. Це задоволене його обличчя було не описати словами.