18 глава "Новосілля Богдана та Лілії. І жахлива подія"

Тиждень потому.

Вероніка.

Ми з Матвієм переїхали у будинок, що навпроти кінного центру. Цей будинок мені сподобався. Він дуже затишний, у ньому все що потрібно є.

Я сиджу, п’ю чорний чай, бо кава на жаль закінчилась. Бачу задзвенів телефон. Мені дзвонить Олеся. Без нагальної причини вона не дзвонить. Ми не зідзвонюємось, щоб просто поговорити. З Ірою так, бо у нас є багато спільного, а з Олесею ні. Я швидко взяла слухавку та почула нервовий голос одногрупниці.

- Ніко, привіт

- Привіт, у тебе щось сталося?

- Мг. Дуже жахливе

- Що саме?

- Алекс у лікарні. Приїдь, будь ласка, до мене

- Добре. Ірі дзвонила?

- Ще ні, але зараз подзвоню

- Добре. Я вже їду до тебе

Я швидко одяглась та викликала таксі. Вирішила Матвія не турбувати, бо у нього багато справ. Поїхала у лікарню до подруги. Їхала та думала, що ж у них такого сталося, що Алекс у лікарні?

Приїхала на диво швидко, хоча це було далеченько від мого дому. Зайшла у лікарню та зразу побачила Олесю. Вона стоїть у холі в компанії якогось чоловіка та плаче. Я підійшла до них.

- Привіт, дорогенька — сказала я та обійняла подругу — що сталося?

- Алексу роблять операцію — сказала Олеся

- Яку операцію? — я подивилась здивовано на Олесю та того чоловіка, який стояв біля неї.

- Річ у тім — почав чоловік — що ми з Алексом були на завданні. Ми затримували одного злочинця. І той почав бігти і почав відстрілюватись. Одна куля потрапила в Алекса. Тому йому зараз роблять операцію

- Який жах — сказала я подивилась на подругу, яка досі плакала — Олеська, перестань плакати — сказала я та обійняла її — з ним все буде добре.

Ми побачили, що у лікарню зайшла Іра з Деном. Іра вже одужала, на її нозі вже немає гіпсу, але вона трохи кульгає та це мине, як вона сказала.

Чоловік розповів цю історію Ірі та Дену, вони були у шоку від цієї розповіді. Ми всі добре знаємо Алекса, він дуже хороший хлопець. І те, що розповів нам його напарник нас не здивувало, адже на скільки я зрозуміла, Алекс прикрив собою цього чоловіка ні про кого не думаючи. Не думаючи, що буде, що не дай Боже Олеся залишиться сама і їх весілля не відбудеться. Фу, такі думки. Я навіть не знаю, що буде з Олесею, якщо воно було б так.

До нас вийшов лікар. Він подивився на нас. По його обличчю не можна було зрозуміти добре все чи ні.

- Алекс живий?

- Так. Операція пройшла добре, хоча була складна. Куля була за декілька сантиметрів від серця. Сантиметром ближче, він помер би

- Коли я можу його побачити?

- Він зараз у реанімації, буде там до ранку, тому вам нічого робити тут, приїдете завтра, побачите його у палаті

- Ні. Я залишусь тут — сказала впевнено Олеся

Ми її вмовляли поїхати, трохи відпочити прийти до тями та Олесю було не переконати. Вона залишилась у лікарні. Лікар їй дозволив побути у палаті, в яку привезуть завтра Алекса. А ми з Ірою та Деном поїхали до мене. По дорозі я подзвонила Матвію. Розповіла йому все що сталося. Він був у шоку. Я попросила його приготувати щось нашвидкуруч поїсти. Він погодився, тому пішов додому, хоча робочий день у кінному центрі не закінчився. Я його переконую в тому, що власник може і не бути на своєму робочому місті постійно. Матвій з цим не згоден, але все ж я його переконаю у цьому. Ось, наприклад завтра у нас є що робити. Вирішила поїхати у місто, погуляємо з Матвієм, екскурсію проведу. Він в Одесі був мигцем, можна сказати, що навіть не був. На скільки я знаю він не виїжджав нікуди після інтернату. Був виключно на території інтернату. І ранчо на якому він давно працював за містом. Тому Одеса йому не знайома, а я в цьому місті як риба у воді.

А ще плюс завтра новосілля у брата та Лілії, поїдемо туди. І взагалі завтра субота, то про яку роботу, про який кінний центр може йти мова? Тим більше у суботу він працює лише до третьої години дня, а у неділю взагалі закритий. Як я вже казала, коням теж треба відпочинок.

Ми приїхали до мене додому. Матвій приготував картоплю зі шкварками та салат зі свіжих овочів. Ми сіли за стіл та почали обідати.

- То, що взагалі сталося? — запитав Матвій

- Алекс був на завданні. Його підстрелили

- Лікар сказав, що куля була біля серця, якщо на сантиметр ближче б була, то він помер би

- Ого, нічого так. А де зараз Олеся?

- Вона залишилась у лікарні

- Ви залишили її одну?

- Так. Вирішили, що їй треба побути самій, а завтра зранку поїдемо разом до неї та Алекса. А після поїдемо прогуляємось містом

- А ми після лікарні поїдемо у гуртожиток, треба буде забрати всі свої речі

- Для чого?

- Іра буде жити зі мною

- Вау — сказав Матвій, ми з ним почали посміхатись.

- То, що Олеся у кімнаті буде сама?

- Чому сама, а ти?

- Я вже живу тут

- Так, я вмовив Ніку, щоб жила разом зі мною. Хоча на скільки я зрозумів, що Ніка спочатку нашої розмови була за те, щоб жити разом

- Так і є — я поцілувала Матвія у щічку — а з Олесею щось вигадаємо. Не хочу, щоб вона залишалась у гуртожитку сама

- Я теж цього не хочу

Наступний день.

Ми приїхали у лікарню до Олесі та Алекса. Нам подзвонила Олеся, сказала, що Алекс вже у палаті та почуває себе краще. Вона сказала відділення та номер палати. Ми всі швидким темпом пішли до них, хочемо по швидше побачити Алекса, адже хвилюємось. Він налякав нас всіх не на жарт.

Ми зайшли у палату. Олеся сидить на ліжку біля Алекса. Вони про щось розмовляють, сміються. На щастя з ним все добре, перше що мені спала на думку, коли я його побачила.

- Привіт, як справи? Як почуваєшся?

- Добре

- Ти нас всіх налякав

- Особливо мене, коханий

- Пробачте. Я навіть не уявляю як тобі було страшно

- Дуже страшно

- Ми тут тобі апельсини принесли

- Ммм, вітамін Ц — Алекс почав сміятись

- Він потрібен — сказала Олеся

- Я навіть не сперечаюсь. Люблю апельсини — Алекс не переставав сміятися.