17 глава "Кінний центр — відкриття"

Три тижні потому.

Матвій.

Сьогодні відкриття кінного центру “Дружба”. Все вже вирішено та проблем не має. А головне вклалися у термін. Відкриття саме в цей день коли ми назначили, декілька днів тому батько Вероніки був у паніці. Чому? Тому що у нас були деякі проблеми, він думав, що ми не встигнемо і саме через це і був у нього такий стан. Я його запевняв, що все буде добре, і я не помилився.

Я стою біля адміністрації нашого кінного центру та чекаю на Вероніку з її батьками. Вероніка звісно що погодилась приїхати, бо тут буду я. І ми до речі дивились той будинок. Вероніці він дуже сподобався, вона сказала, що із задоволенням буде там жити. А будинок такий простенький. Маленький коридор, де є тільки вішалка та дзеркало. Вітальня, вона просторна, у ній диван, журнальний столик, торшер та є телевізор. Потім кухня, на якій все що треба є і стоїть обідній стіл. А також є дві спальні. Ми вирішили, що в одній будемо спати, а друга поки що буде для гостей. І звичайно є ванна кімната, у якій також є все, що треба. У ній є окремо душ та ванна, яка більше схожа на джакузі.

Так, от. Трохи відхилились від теми. Я чекаю всіх у кінному центрі, приїхав сюди першим, бо треба було перевірити чи все тут у порядку. І я переконався, що у нас дійсно все добре. Працівники всі на місці, з кіньми все у порядку та у буфеті все, що треба є.

Приїхали Вероніка з батьками. Ми всі зайшли у будівлі. Вероніка почала все роздивлятись, бо тут вона вперше, а ми всі пішли у кабінет поговорити, що та коли буде. Денис Дмитрович сів за стіл та дістав деякі папірці.

- Так, спершу у нас моя промова, а після твоя. За кожним робітником закріплено по два коні

- Так, я вже сказав хто за ким закріплений. Робітники все знають — а сам подумав, сподіваюсь, що всі все зрозуміли. Не хотів казати це Денису Дмитровичу, бо зрозумів, що це зараз буде щось по типу паніки.

Після розмови всі вийшли з кабінету, окрім мене. Я дістав з пакета капелюх, який купив для Вероніки. І все ж хочу зробити так як запланував. Подарувати капелюх, щоб вона хоч підійшла та доторкнулась до коня.

Я побачив як до кінного центру під’їхав Богдан, ну звичайно ж з Лілією. Він від неї ні на крок. Розповідав один раз як приревнував її до її колеги. Та я запевнив його, що це марно робити, якщо Лілія сказала, що вони просто друзі. Так от, я вийшов з будівлі та підійшов до них, вони вже встигли пройти повз будівлю адміністрації. Ми поговорили, Лілія була здивована, що я тут знаходжусь, але це нічого, бо вона не знала та й Богдан не знав. Я йому подзвонив вчора, розповів все, він був здивований та пропустити це відкриття він не може. Вони пішли у буфет, а я пішов знову у будівлю адміністрації, куди попросив підійти Вероніку. Я вже її зустрів у коридорі будівлі. Ми зайшли у мій кабінет.

- Що ми тут робимо?

- Я хочу дещо тобі подарувати

- І, що ж це? — запитала вона, а я дістав пакет з шафи та дав їй. Вона у нього заглянула та витягла капелюх — яка краса — вона почала його роздивлятись

- Подобається?

- Дуже. Дякую — вона мене поцілувала у губи, а я забрав у неї капелюх.

- Тільки єдине, ти його одягнеш, коли пообіцяєш хоча б підійти до коня — Вероніка подивилась на мене переляканим поглядом. І чого ж вона так боїться коней, я не розумію.

- Ти це зараз серйозно?

- Цілком серйозно

- Я подумаю — сказала вона — а якщо я не погоджусь, то що буде з капелюхом?

- Його буду носити я — Вероніка ще раз подивилась на капелюх, а після я його поклав у шафу. Ми пішли на вулицю, де повинні нас чекати батьки Вероніки.

Ми з батьками Вероніки трохи поговорили з Богданом та Лілією. Вони після кудись пішли.

Почалась офіційна частина. Першим почав говорити промову Денис Дмитрович, поки він говорив я оглянув всіх. Людей багато, реклама подіяла, це добре. Та черга на катання буде велика.

- Ми всіх раді вітати у нашому кінному центрі “Дружба” — почав монолог Денис Дмитрович — цей кінний центр заснований для того, щоб кожна людина могла приїжджати сюди та відпочивати на простих прогулянках на конях. Для людей, які хочуть навчитися кататись на конях та просто відпочити від швидкого життя... — він говорив ще хвилин десять, а після наств час говорити промову мені. Спочатку, я очима знайшов Вероніку, вона весь час дивилась на мене.

- Цей кінний центр для мене багато чого означає. По-перше, тим, що займаючись кіньми я релаксую, це не є роботою для мене. Сподіваюсь, що і вам він буде до вподоби, що хтось знайде тут свій маленький рай на землі. Я думаю, що тут серед вас є люди яким подобається верхова їзда так само як і мені. По-друге, тут можна відпочити від усього, що відбувається навколо, адже життя дуже швидке, а з кіньми час наче зупиняється, це чисто моя думка. Хтось може з нею погодитись, а хтось ні. Я сподіваюсь, на те, що кожному з вас припаде до душі цей заклад. І ви не один раз заглянете до нас.

Моя промова закінчилась. І всі охочі пішли кататись на конях. Підійшов до Вероніки та Богдана. Вони про щось розмовляли, а ось Лілії біля них не було.

- Хороша промова у тебе була — сказав Богдан

- Дякую, а куди це Лілія поділась?

- Лілі сказала, що їй треба у вбиральню. Ось стоїмо чекаємо

- Зрозуміло, то ви з Лілі будете кататись на конях?

- Якщо вийде, людей багато

- Пфф... для своїх час завжди знайдеться — сказав я.

- Матвію, мені треба з Веронікою поговорити, а ти можеш за Лілі сходити, будь ласка

- Немає проблем — я пішов шукати Лілі. Побачив її у компанії якогось хлопця. Вони стоять біля паркану та мило про щось розмовляють. Тому я вирішив до них не підходити, а просто крикнути, щоб вона підійшла. Лілія попрощалась та підійшла до мене. Виявилось вона розмовляла зі своїм колегою по роботі, до якого якраз приревнував її Богдан. Лілі сказала, що того хлопця звати Тимур та ревнувати Богдану дійсно не треба, бо вона з тим хлопцем просто друзі. І чого ж Богдан себе так накрутив, я не розумію. І взагалі його не розумію. Він зраджує дівчатам, а сам ревнує. Ну це якось тупо, але це виключно моя думка.