14 глава "Зустріч"

Червень.

Вероніка.

У суботу мені подзвонила Олеся, сказала, що її наречений знайшов маму Матвія. Дала мені її дані та переслала фотографію. Я домовилась зустрітись з цією жінкою, сказавши їй, що у мене є інформація про її сина.

І ось, я вже зайшла у кав’ярню, де домовилась зустрітись з жінкою. Сподіваюсь, що Алекс не помилився та знайшов справжню маму Матвія. Я роздивилась кав’ярню, побачила, що посеред залу за одним зі столів сидить жінка, я подивилась на фотографію, яку дала мені Олеся. Я зрозуміла, що це саме та жінка, яка мені потрібна. Я підійшла до неї. Роздивилась її. Вона блондинка, але видно, що коріння волосся чорне. Можливо, вона фарбується. На обличчі невимушений макіяж. Одягнена у чорно-білу сукню, а біля неї на столі лежить білий капелюх. У мене виникла думка, що можливо вона теж не байдужа до них.

- Доброго дня, ви Інна Олексіївна?

- Так — сказала жінка — а ви Вероніка

- Саме так — я сіла за стіл. До нас зразу підійшов офіціант. Я замовила собі лате. Коли я говорила з офіціантом я помітила, що Інна Олексіївна весь час дивиться на мене. Після того як офіціант відійшов я подивилась на жінку.

- Навіщо ви мене знайшли?

- Я знаю, що ви написали відмову від хлопчика у пологовому будинку — жінка серйозно подивилась на мене.

- Так. То й що?

- Я дівчина вашого сина

- А з цього моменту по детальніше

- Я знаю про вас все. Ви народили хлопчика коли вам було шістнадцять років — я весь час дивилась на Інну — народили та написали відмову. Тому я вирішила вас знайти, щоб можливо, якщо ви хочете, познайомити вас з вашим сином

- Хочу. Вероніко, скажіть, будь ласка, як його звати?

- Вашого сина звати Матвій. Скажіть мені, чому ви написали від нього відмову

- Добре — жінка зітхнула — як ви вже знаєте, мені було шістнадцять років. Мама дізналась, що я вагітна. Сказала, що аборт робити не будемо, сказала, що я буду народжувати, та після цього я повинна написати від нього відмову. Коли я народила цього хлопчика, подивилась на нього — у неї з’явились сльози на очах — я хотіла його залишити, але у мене не було вибору. Я написала відмову. Але я досі шкодую, що зробила це. Після смерті батьків, я намагалася знайти його, але все без результатно. Я про нього думала щодня, весь час думала як він, де він. Розкажіть, будь ласка, щось про нього

- Не хвилюйтесь з ним все добре. Матвію вже двадцять два роки. Він живе на фермі у моїх батьків. Він у них там працює, доглядає коней

- Ви з ним давно разом?

- Ми почали з ним зустрічатись у квітні цього року. Він дуже добрий, милий та дуже красивий хлопець...

- Я б хотіла з ним познайомитись — перебила мене жінка.

- Я розповім йому про нашу зустріч, але я не знаю як він відреагує на цю інформацію. Якщо буде згоден, я вам подзвоню

- Подзвоніть, будь ласка, у будь-якому випадку, навіть якщо він буде не згодний, добре? — вона взяла серветку та почала витирати сльози

- Добре, я вам подзвоню

Через двадцять хвилин ми попрощались. Зі сьогоднішнього дня я повністю вільна. Всі екзамени вже складені на відмінно, тому можна спокійно відпочивати. Після зустрічі я зразу поїхала на ферму. До речі, я з ферми на зустріч поїхала, сказавши Матвію, що у мене в місті є справи. Які справи я не уточнювала.

Я приїхала на ферму о сьомій вечора. Зайшла у будинок. Мені мама сказала, що Матвій довго мене чекав, не дочекався тому пішов на кінну прогулянку. Ну й добре. Буде час подумати як йому сказати новину про його маму. Я зайшла у свою кімнату, взяла домашні речі та пішла у душ, бо цей одяг який на мені вже прилип до мене, що так і хочеться його зняти. Зайшла у душ та стояла під бризками води декілька хвилин. І весь час думала про мою розмову з Інною Олексіївною та як я буду говорити про неї з Матвієм.

За хвилин тридцять додому повернувся Матвій. Я в цей час сиділа на качалці, пила каву та слухала музику. Матвій підсів до мене. І цим мене трохи налякав.

- Давно дома?

- Годину тому приїхала, ось чекаю тебе

- Хоч зараз скажеш які у тебе справи були

- У мене була одна зустріч. Я познайомилась з твоєю мамою — сказала швидко я та зробила ковток кави

- З ким?

- З твоєю мамою — повторила я — мені захотілось дізнатись про твоїх батьків. Вдалось знайти лише твою маму, про тата інформацію не знайшли. Тобі розповісти про неї?

- Якщо чесно не дуже цікаво — він подивився на мене, а після закрив руками обличчя, а після їх прибрав — розповідай

- Твою маму звати Інна Олексіївна, їй тридцять вісім років. Тебе вона народила, коли їй було лише шістнадцять років. І батьки її змусили написати відмову від тебе. Але вона тебе шукала. І як вона сказала, що не змогла тебе знайти

- Ого, як все заплутано

- Вона дуже хоче познайомитись з тобою, якщо ти звісно не проти, то як? Ти згодний з нею познайомитись?

- Поки що не знаю. Треба подумати над цим — сказав Матвій, встав та пішов у будинок. Я його розумію. Ця інформація для нього була несподіваною.

Наступні декілька годин ми з Матвієм не розмовляли. Він ні слова мені не сказав, але по ньому можна було побачити, що він якийсь задумливий.

Коли ми лягли спати, Матвій сказав мені “На добраніч” та обійняв мене. Я як завжди заснула у його обіймах.

Матвій.

Я прокинувся як завжди о сьомій, хоча довго не міг заснути. Ніка вчора приголомшила мене новиною про мою матір. Після цієї новини у мене ніби дар мови відібрало. Я дійсно задумався чи хочу я з нею познайомитись. Я хоч знаю, що у мене вона є. Що вона жива та здорова. І мабуть, що я не проти познайомитись з нею. Хочу мати рідну людину.

Я вийшов на вулицю, Ніка вже робить свою ранкову зарядку. Я підійшов до неї.

- Доброго ранку, кохана

- Доброго ранку, приєднаєшся?

- Ні, дякую. Ніко, я подумав над твоєю пропозицією

- Ти про знайомство з мамою?

- Так. Я не проти з нею познайомитись. Тільки при умові, якщо ти зі мною підеш на цю зустріч