11 глава "Ти мені збрехав?"

Вероніка.

Я стою відкривши рота та не можу поворухнутись. Вона його дівчина, а я тоді хто? Я що його дівчина номер два? Так би мовити, запасна на випадок, якщо з цією щось буде не так?

- То ти покличеш його? — після її питання я отямилась.

- Його немає дома. Він на кінній прогулянці

- Зрозуміло. Тоді зайду пізніше — сказала вона, розвернулась та пішла у сторону зупинки. А я зачинила хвіртку. І на очах у мене з’явились сльози. У Матвія є дівчина. Як він міг, так зі мною вчинити? Я ж йому вірила, а він!.. Я забігла у будинок та швидко піднялась на другий поверх. Зайшла у свою кімнату та зачинила двері на ключ. Не хочу нікого бачити! Нікого! Я лягла на ліжко та почала ридати. Я дійсно йому повірила. Він мій перший хлопець. О, якже я помилилась...

Не знаю скільки пройшло часу, я трохи заспокоїлась. Встала з ліжка та підійшла до вікна. Побачила як Матвій з Ірою йдуть у будинок. Вони мило про щось розмовляли та сміялись. Мабуть, що прогулянка вдалась. Але зараз Матвію буде не до сміху, коли дізнається все те, що про нього дізналась я! Я почула як Матвій та Іра піднялись на другий поверх. Я почула, що з сусідньої кімнати вийшов Стас.

- Знаєш де Ніка? — запитала Іра

- Вона у себе. Забігла до себе так швидко, що не помітила як я вийшов з кімнати — сказав він — вона чимось була засмучена

- Засмучена?

- Так. Принаймні мені так здалось

- Піду з нею поговорю — сказав Матвій. Я почула, що він підійшов до дверей — Ніко, що сталося?

- Нічого! Нічого не сталося! Йди звідси! Бачити тебе не хочу!

- Я нікуди не піду поки ти не скажеш, що сталося

- Добре, тоді стій тут стільки, скільки хочеш. Я все одно не хочу з тобою розмовляти

- Ніко — почула я голос Іри — що сталося, дорогенька?

- Нічого не сталося! Забери Матвія, йдіть гуляйте далі!

- Ти це через кінну прогулянку так на нас образилась?

- Зовсім ні. Це стосується виключно Матвія

- То може впустиш мене, будь ласка?

Я стою за дверима та думаю, а якщо я поговорю з Ірою? Може мені стане легше? Хоч комусь виговорюсь.

- Заходь — я відчинила двері. Побачила Іру та Матвія. Але впустила у кімнату тільки подругу. Після зачинила двері на ключ. Іра сіла на ліжко та подивилась на мене

- Ніко, що сталося? — я сіла біля неї

- Коли ви були на кінній прогулянці до нас прийшла якась дівка. Вона попросила покликати до неї Матвія. І коли я почула від неї хто він для цієї дівчини...

- І хто ж він для неї?

- Виявляється... у нього є дівчина — я знову почала плакати — а я його запасний варіант

- Ось це так — сказала Іра, а після обійняла мене міцно — я думаю, вам краще поговорити з Матвієм. Дізнатись всю правду — вона випустила мене з обіймів.

- А якщо вона сказала правду. І у нього вже ж є дівчина?

- Ем...

Я зрозуміла, що Ірі на це питання складно відповісти.

- Але в будь-якому випадку вам прийдеться поговорити. Ви живете в одному будинку

- Точно. Я переїду повністю жити в гуртожиток, щоб його не бачити — зробила висновок я.

- Я не це мала на увазі

- Я зрозуміла, але зараз я не налаштована з ним розмовляти. І взагалі хочу побути сама

- Добре. Я тоді візьму деякі речі. Піду з кімнати, щоб залишити тебе наодинці

- І... — перебила мене Іра

- І нічого не скажу Матвію

- Дякую. Я трохи заспокоюсь, вийду. Може дійсно поговорю

- Чекатимемо тебе у низу, можливо на вулиці

- Добре — подруга переодяглась, взяла потрібні їй речі та пішла на перший поверх, а я зачинила двері на ключ. Лягла на ліжко, заплющила очі. І навіть не помітила як заснула.

Прокинулась я, коли за вікном вже було темно. Я подивилась на годинник. Зараз вже десята вечора. Я встала з ліжка та підійшла до дзеркала. Побачила своє червоне обличчя та трохи заплакані очі. Але вже заспокоїлась. Треба знайти Матвія та про все поговорити з ним, адже дійсно краще дізнатись правду. Правду, якою б вона гіркою не була. Я вийшла з кімнати, вмившись, щоб хоч якось виглядати краще, спустилась на перший поверх. Я побачила, що за столом сидять Матвій, Іра та Стас. Вони п’ють каву, запах якої відчутно навіть на другому поверсі. І про щось розмовляють, можливо про мене. Коли я спустилась, всі одразу затихли та перевели погляд на мене.

- Нарешті — сказала Іра — нарешті ти до нас вийшла

- Іро, підемо на вулицю, свіжим повітрям подихаємо — сказав Стас. Вони вийшли на двір, а я сіла на стілець, що навпроти Матвія. Він на мене уважно подивився.

- Ніко, ти поясниш мені, що сталося?

- Це я хочу почути твої пояснення

- Тобто?

- Тобто до нас сьогодні приходила дівчина, вона назвала себе твоєю дівчиною. То це правда? У тебе тоді виходить дві дівчини? Чи хто я для тебе?

- Ні. У мене є лише ти

- Тоді хто вона?!

- Як вона виглядала?

- Струнка білявка з довгим волоссям

- Тепер зрозуміло

- Що зрозуміло? — у мене з’явився ком у горлі.

- Це моя колишня. Її звати Катерина. Відстати від мене не може

- Ви недавно розлучились?

- Декілька місяців тому, але досі спокою не може мені дати

- І хоче тебе повернути — сказала пошепки я. Чому я це сказала? Це очевидно. Якщо вона заявляється до нього, то це значить, що вона ще його кохає та хоче повернути. У мене іншого пояснення немає.

- Чому ти з нею розлучився?

- Я зрозумів, що вона погана людина. Вона стерва, може винести мозок так, що потім треба буде лікуватись у психотерапевта. Сподіваюсь, що ти не така — він посміхнувся.

- А емоційні дівчата тобі подобаються? — запитала я

- Мабуть, що так. Я впевнений на сто відсотків, що ти не така як ця Катя. Ти дуже добра, мила, нехай дуже емоційна, та ти мені дуже подобаєшся — Матвій встав зі стільця та підійшов до мене. Я теж встала, а після опинилась у його обіймах — то ти на мене більше не ображаєшся?

- Ти мені пояснив все. Хочеться вірити, що ти кажеш правду — я подивилась на нього, а він мене поцілував у губи.