6 глава "Приїзд з ферми"

Вероніка.

Ранок. Я прокинулась о шостій ранку в обіймах Матвія. Я відкрила очі та повернулась до нього.

- Матвію, мені треба вставати

- Мг.. вставай

- Так випусти мене

- Ні — тихо сказав він та ще більше притиснув мене до себе

- Я не встигну на автобус. І на пари не можна запізнюватись

- Ну, добре — Матвій відкрив очі та поцілував мене у губи, а після випустив мене — давай я тебе проведу

- Якщо ти наполягаєш

- Я наполягаю

- Тоді вставай, а я піду у свою кімнату, одягнусь

Через пів години ми пішли на зупинку. Матвій взяв пакунок, який дала мені мама. Вона поскладала у пакунок різних продуктів. Мама завжди збирає мені пакунок з продуктами, коли я їду у місто, ну за виключенням того коли мене у місто везе Богдан. Ми йдемо швидким кроком, не хочу запізнитись на автобус.

Прийшовши на зупинку, Матвій подивився на годинник.

- Чому ми бігли? Автобус повинен приїхати через десять хвилин

- Зате, точно не спізнюсь

Ми побачили, що їде автобус. Матвій підійшов ближче до мене. Нахилився та поцілував мене у губи.

- На наступних вихідних приїдеш?

- На жаль ні. Я вже маю плани

- Я буду сумувати

- Я теж

- Але буду тобі дзвонити

- А я буду чекати твого дзвінка — я поцілувала його у губи. Під’їхав автобус, Матвій віддав мені пакунок, я зайшла в автобус і він поїхав. А Матвій дивився як від’їжджає автобус.

Приїхала до гуртожитку я через півтори години. На вулиці тепло тому біля гуртожитку вже стоять чи то сидять студенти. Хтось читає книжку, хтось розмовляє. Я пройшла повз них. Зайшла у гуртожиток та пішла у свою кімнату. Дівчата вже одягаються в одяг у якому будуть на парах. Вони побачили мене.

- Ви дивіться хто прийшов — сказала Іра

- Привіт, дівчата

- Як вихідні пройшли?

- Та по її обличчі можна зрозуміти, що добре

- Так. Дійсно добре — я поклала пакунок на стілець та зняла капелюх

- Так розповідай що було?

- Я так розумію, що у мене з’явився хлопець — я почала посміхатись на всі свої тридцять два зуби.

- Ви з Матвієм разом?

- Саме так — я дістала речі, у яких піду на пари та почала переодягатись

- О, подруго, я тобі заздрю — сказала Іра

- Заздрість погане почуття — сказала Олеся

- Тобі то легко казати, у тебе хлопець є

- А хто не хоче серйозних стосунків з нас трьох, якщо я не помиляюсь це ти — сказала Олеся. Іра промовчала, а Олеся подивилась на мене — Ніко, то я так розумію, що зайшли справи далі, ніж просто поцілунок

- Угу. А ще ми цілувались у стогу сіна

- О, сільська романтика — сказала Іра, дівчата почали сміятись.

- То й що? Це прикольно

- І тобі не було гидко лежати на сіні? — дівчата знають як я не люблю сільське життя.

- Виявляється ні... я сама здивована — я почала сміятись — а ще я дізналась, що він фотограф. Іноді робить фотосесії — одягнувшись, я почала розкладати продукти у холодильник. Ми з дівчатами скинулись та купили маленький холодильник. І коли хтось туди щось кладе все стає спільним.

- Вау. То у нього можна попросити, щоб він зробив фотосесію? — запитала Олеся

- Звісно. Але ж сама розумієш, робота повинна бути оплачена. А так я думаю, що він буде не проти

- Так це само собою. Кожна робота має бути оплаченою

- Я б не відмовилась від фотосесії — сказала Іра

- Я можу запитати про це, коли буду розмовляти з ним

- Було б добре. А зараз треба виходити. Пари починаються через двадцять хвилин

Ми вийшли з кімнати та пішли в інститут.

Прийшовши в інститут, я побачила брата, але до нього я не підійшла, бо він розмовляв з якоюсь дівчиною. Вони про щось розмовляли на повищених тонах. Я подумала, чи то він розмовляє зі своєю колишньою. Напевно, що ні, бо я пам’ятаю як вони виглядали та серед них не було таких дівчат з чорним довгим волоссям. Це, мабуть, його дівчина, про яку я ще не знаю. Хоча з дівчатами, з якими він зустрічався ніколи так не розмовляв. Ну, може тільки тоді, коли розлучався з ними. А, дійсно, цікаво хто вона йому? Думаю, що скоро він мені сам це розповість, як завжди. У мене з братом хороші стосунки, тому він розповідає мені про своє особисте життя. Іноді поради просить, але ніколи не зробив так як я йому казала. І питається, навіщо він питав мене?

Ми зайшли в аудиторію. Викладач щось писав на дошці. Ми сіли за передостанню парту. Почався семінар. Викладач попросив, щоб ми не діставали свої конспекти, а взяли лише подвійні листочки. Він написав на дошці питання, ті які ми повинні були вчити, сказав, що це наше завдання. Щоб ми відповіли, тобто написали їх як можна докладніше. Він сів за стіл та почав щось читати. А я тим часом почала згадувати все, що було у конспекті. Ці вихідні трохи мене збили тим, що вони були приємні. Я вчора максимально уважно все читала, але в голові відклалось мало з цього конспекту. Я побачила як дівчата почали швидко писати. А я сиджу та згадую питання про один з напрямків танцю, коли та в якій країні він був створений. Нам як танцівникам це треба знати. Нам сказали, що саме з цього предмету у нас будуть питання на екзамені. І цей предмет звучить так “Історія танців”. Нарешті у моїй голові почали з’являтись якісь слова. І я почала писати відповіді.

Після цієї пари у нас ще було два семінари. На них я сиділа як мишка, щоб мене не помітив викладач, бо все що я вчила, просто зникло з голови. Ось як це може бути? Я не знаю. Зі мною іноді таке трапляється. І я ненавиджу таке. Але у мене думка є чому воно так. Напевно через те, що вихідні у мене проходять добре, я не можу сконцентруватись повністю, навіть коли довго сиджу за конспектами. І я нікого не звинувачую, якщо хтось винен так це я сама. Бо треба думати не про відпочинок, коли я вчу конспекти, а реально думати про них, маю на увазі конспекти.

Закінчились пари. Я прийшла в аудиторію, де мене вже чекає Стас. Я зайшла та побачила, що він робить розминку.