1 глава "Знайомство"

Матвій.

Я з моїм другом Богданом влаштували вечірку. Вона починалась після заходу сонця, бо була біля вогнища. Ми запросили наших друзів. Друзів, які живуть біля ферми. Богдан запросив друзів зі свого гуртожитку, в якому живе з моменту початку навчання.

Вечірка продовжувалась вже як дві години. Я сидів біля Богдана. Хтось з його друзів взяв гітару. Ми почали співати. Коли ми співали я дивився по сторонах. І побачив дівчину. Вродливу білявку. Я відвів від неї очі коли Богдан попросив мене подати йому воду. Я йому віддав воду, а після подивився на ту дівчину. Але її на місці вже не було. Куди вона поділася? Світло тільки біля багаття, і куди вона пішла не зрозуміло. Я встав, сказав Богдану, що води біля нас вже немає. Пішов по пляшку.

Підійшов до речей та побачив ту дівчину. Вона з кимось розмовляла. Та після того, як я до неї підійшов, вона поклала слухавку.

- Привіт, що робиш? — запитав я та подивився на дівчину. Вона посміхнулась коли побачила мене.

- Привіт, я пішла по воду

- Я теж — я взяв пляшку — а чому я тебе ніколи не бачив? Ти десь у гуртожитку живеш?

- Не знаю, я взагалі-то сестра Богдана. Але дійсно я живу в гуртожитку — вона посміхнулась.

- Чому ж мені Богдан не сказав про свою сестру? Ти часто сюди приїжджаєш?

- Ні. Сільське життя не для мене

- Зрозуміло. А як же тебе звати?

- Вероніка

- Гарне у тебе ім’я. А мене Матвій. Я до речі живу на тій фермі де живуть ваші з Богданом батьки. Тому й не розумію, як так ми не знайомі

- А й правда, як? Ну, добре, пішли до всіх, а то шукатимуть

- Сядеш біля мене — запропонував я та подивився на неї з надією, що вона скаже “так”

- Сяду — ми підійшли до всіх. Вероніка сіла біля мене з правої сторони, бо з лівої сидів Богдан.

За декілька годин вечірка закінчилась. Ми всі зібрали речі, сміття поскладали у пакети. А після я підійшов до друга. Вероніка стояла біля нього. Вони про щось розмовляли, а після подивились на мене.

- Богдане, а чому я був не знайомий з твоєю сестрою?

- Ви були не знайомі? — здивовано запитав Богдан

- Вперше бачу таку красиву дівчину — я подивився на неї.

- Але вже знайомі — сказала Вероніка — проведеш мене додому? — запитала вона

- Так

- Тільки ж пам’ятай, ми о пів на восьму їдемо у місто

- Я це пам’ятаю

Я забрав одну сумку, у якій залишились чисті стаканчики та пляшка вина. Ми з Веронікою повільно пішли у напрямку ферми. Богдан залишився там з друзями. Вони вирішили, що трохи ще поговорять. Я включив ліхтарик, бо дуже темно, а ліхтарів навкруги немає. Ми йшли та розмовляли. А я весь час дивився на неї. Коли ми сиділи біля вогнища, я її роздивився. Вона білявка, волосся заплетене у косу. На ній біла з квітами сукня, балетки та сплетений капелюх. А ще я відчув аромат її парфум. Парфум з запахом полуниці. В принципі мені подобається цей запах. Подобається полуниця, а запах її тим більше.

- Посидимо в альтанці чи хочеш відпочити? — запитав я

- Було б непогано відпочити, але давай трохи посидимо в альтанці

- Тоді ходімо — ми підійшли до альтанки. У ній завжди світить світло. Вероніка сіла на подушку, а я поклав на її плечі плед. На вулиці вже холодно, а у неї сукня на бретельках. Я сів навпроти неї. А після подивився на неї. У темряві не побачив, її очі. Вони у неї голубі та яскраві.

- Вип’ємо?

- Давай

Я розлив у стаканчики вино. Ми зробили по ковтку.

- Ти вчишся в інституті? — запитав я

- Так. На першому курсі

- Який напрямок?

- Танці. З дитинства подобається танцювати

- Цікаво, це твоє хобі, яке перетворилось у професію?

- Можна сказати саме так. Завтра, а точніше вже сьогодні у мене кастинг

- Хотів би подивитись, якщо звісно можна

- Звісно можна — вона посміхнулась — приходь якщо хочеш

- Залюбки прийду. Тільки адресу скажеш

- Звісно

Ми ще трохи випили та пішли у будинок. Дійшли до її кімнати.

- Ось це моя кімната, якщо ти не знав

- Чесно, не знав. Весь час проходив повз цю кімнату та все ніяк не міг запитати у Богдана чия це кімната

- Ну, вже знаєш — вона відкрила двері — дякую вам за вечірку. І тобі за приємну компанію — вона зайшла у кімнату. А я пішов у свою.

Давайте, я трохи про себе розповім. Мене звати Матвій Грищук, мені двадцять два роки. І на цій фермі я живу вже рік. Як я тут опинився? Після інтернату... так саме інтернату я пішов шукати роботу. Знайшов роботу на одному ранчо. Там працював два роки. А після на ранчо приїхав Богдан, це син господарів цієї ферми. Ми подружились з Богданом. Він розповів мені про, те, що у його батьків на фермі є коні, а доглядати за ними нікому. Запропонував мені працювати у них на фермі. Також розповів своїм батькам про мене. Сказав, що я знаюсь на конях. Тому мене взяли типу на роботу. Грошей вони мені не платять, але є дах над головою та своє маленьке ранчо. Мені подобаються коні, тому я не вважаю це роботою. Це просто хобі та релаксація. Тому тепер я живу тут і мені це подобається. З батьками друга у мене стосунки чудові. Вони мене прийняли як сина. Вони кажуть звертайся до нас на “ти”, але мені якось не зручно, тому називаю їх на ім'я та по батькові. Як на мене, це правильно. А сьогодні я познайомився ще з їх донькою. З привабливою дівчиною, на ім'я Вероніка. Я зрозумів, чому я її не бачив ще. Вона дуже рідко до них приїжджає, як вона сама сказала. Я, мабуть, в цей час десь був, кудись виїжджав. Бо дійсно мене деякий час не було на фермі. Я їздив на ранчо, на якому працював раніше. Там у мене була дівчина Катерина. Ми з нею зустрічались, але місяць тому розійшлись. Не зійшлись характерами так сказати. І це нам потрібно було зустрічатись цілих два з половиною роки, щоб це зрозуміти. Катерина єдина дівчина, яка у мене була. Оскільки я виріс в інтернаті то ні з ким не зустрічався там. Там ні з ким було зустрічатись. Дівчата або були всі на пафосі або сірі миші. Мені жоден з цих типів не подобається. І ось я познайомився з Катериною. Вона не була з тих типів дівчат. Вона була інша. Але невдовзі вона мені розкрилась повністю. І я зрозумів, що нам треба розлучитись, бо з нею мені стало гидко зустрічатись. А тепер я зустрів Вероніку. На перший погляд, вона не схожа на тих дівчат, яких я зустрічав, яких я знав та знаю. Вона інша.