16

Чергова безсонна ніч, до якої додався ще й нестерпний головний біль. Назар сидів за столом і сував по його поверхні чашку з уже давно холодним чаєм. Останнім часом такі ночі стали частішими, чоловік ніяк не міг заснути, жодні таблетки не допомагали. Його продуктивність дуже впала, робота здавалась жахливою каторгою і всі інколи скоса дивилися на Назара, який кожного разу зʼявлявся у непопрасованій сорочці чи з нерозчесаним волоссям. Щоранку після чергового неспання, стоячи у ванні перед дзеркалом, він намагався взяти себе в руки, але втома виявлялась сильнішою. Чоловік постійно думав про те, що ж є причиною його безсонні, навіть звернувся до лікаря, але той лише розвів руками, запевнивши, що Назар повністю здоровий. Але саме ці ліки, які йому були прописані, зовсім не діяли. Він глянув у куток, де залишив свій портфель і важко простогнав, згадавши, що там були креслення, які потрібно було переглянути і виправити на завтра. Чоловік повільно підвівся і дійшовши до портфеля, повільно опустився перед ним на підлогу. Один за одним Назар витягував папери і відкладав вбік. Йому не хотілося робити абсолютно нічого, нудило від однієї думки про те, що завтра знову потрібно буде вставати, йти на роботу. І злило те, що він ніяк не може зібрати себе докупи і вкотре не виконав своєї роботи. Чоловік ловив думки у своїй голові, але прозріння так і не приходило. Робота його мрії перетворилась на каторгу і здавалося, що причиною став він сам. А в той же час така ж безсонна ніч була і в Марти. Вислизнувши з ліжка та обіймів Дмитра, вона пройшла на кухню. Закутавшись у плед, дівчина сіла у мʼяке крісло, яке дуже вдало стояло навпроти вікна і дивилась як перемикається світло на світлофорі. Спокійний раніше стан зараз у неї змінився якимось тривожним. Щось не давало їй спокою: чи то стосунки із коханим сестри, чи то стосунки її колишнього чоловіка, який зберігав у себе дивну річ, повʼязану з нею. Дівчина не хотіла думати про це, змушувала себе забути. Але в памʼяті все одно зʼявлялась та клята розбита плитка.

— Ти чому не спиш? — на кухні зʼявився Дмитро і не вмикаючи світла, підійшов до Марти.

— Не знаю, — тихо відповіла вона, продовжуючи дивитись у вікно.

— Я відчув холод, прокинувся, а тебе немає, — чоловік присів навпроти неї і взяв долоні дівчини у свої руки, — все добре?

— Добре, — Марта посміхнулась і глянула на Дмитра. В той момент її знов огорнув спокій.

— Не знаю, про що ти думаєш, але знай, що мої почуття до тебе справжні. Я хочу робити тебе щасливою і сподіваюсь, що ти мені це дозволиш. Бо здається, що ти ще в чомусь сумніваєшся.

— Ні, я не… не сумніваюся, — Марта поклала долоню Дмитру на щоку і поводила пальцем. Легка щетина трохи колола, від чого стало лоскотно і дівчина легенько засміялася.

— Я готовий слухати твій сміх вічно, — чоловік став на коліна, щоб вирівнятися з Мартою і охопивши її обличчя руками, поцілував. Вона вже не опиралася, не боялася і не хвилювалася. А з щирим бажанням відповідала на цей поцілунок. Її вже переставала хвилювати Рита і та неприємна ситуація. Кожен новий дотик Дмитра заспокоював Марту, вона розуміла, що опиратися почуттям не треба і нехай буде що буде, зараз вона щаслива.

Вранці Назар намагався покласти креслення у портфель, але постійно щось випадало. Чашка кави ледь не перекинулась на білу сорочку. Черговий жахливий стан після безсонної ночі, за яким з неприхованою тривожністю спостерігала Марта.

— Сонечко, з тобою все добре? — тихо запитала дівчина.

— Так, — він був дуже роздратованим, — просто поганий день. Тиждень.

— Може тобі потрібна відпустка? Хоч трохи відпочити…

— Не треба. Я в нормі. Просто багато роботи, — брехав Назар, бо більше всього не любив, коли йому намагались сказати, що для нього «краще». 

— Але ж… — почала дівчина, проте закінчити свої слова так і не встигла, бо чоловік навіть не прощаючись, вийшов з дому.

Офіс знову зустрів його косими поглядами і деякими насмішками. Врешті, у керівника ввірвався терпець і він викликав Назара до себе. У кабінеті також був і Дмитро. Він оцінююче глянув на свого підлеглого та ледь стримався, щоб не засміятися.

— Викликали мене?

— Так, — суворо відповів начальник, — питання єдине. Що з тобою відбувається? Ти з кожним днем розчаровуєш мене все більше і більше. Змушуєш сильно пошкодувати про те, що я підвищив тебе.

— Вибачте, просто у мене… проблеми… зі…— Назар замовчав, бо зізнатися, що він не може спати, це підписати собі смертний вирок на звільнення, — здоровʼям. Так. Я трохи нездужаю і через це важко взяти себе в руки?

— А що з тобою? — з неприхованою цікавістю спитав Дмитро.

— Вибачте, але я не дуже хочу про це говорити. Проте я вже лікуюсь і все буде добре, — чоловік натягнув криву посмішку.

— Через тебе ми шалено відстаємо від графіка роботи, — продовжував суворо говорити керівник, — це мій останній проект перед виходом на пенсію і ти хочеш все зіпсувати? Твоя робота була найкращою у всьому офісі, що ж тепер все йде коту під хвіст? Назаре, я попереджаю тебе востаннє. Даю тобі тиждень на виправлення усіх помилок та чекаю готовий якісний результат. Якщо ти не впораєшся, то потім можеш навіть не зʼявлятися тут, я звільню тебе без будь-якого жалю, ти зрозумів? — чоловік суворим поглядом зміряв свого підлеглого і різко піднявшись зі стільця, вийшов з кабінету. В той момент у Назара в голові крутилися лише лайливі слова, адресовані самому собі.

— Ти справді погано виглядаєш, — співчутливо сказав Дмитро, але насправді він дуже хотів посміятися. Чомусь у нього зʼявилась шалена неприязнь до Назара через те, що він колишній чоловік його коханої.

— Я виправлюсь, — коротко відповів чоловік і його теж сіпнуло від злості. Взаємна неприязнь наче наелектризувала повітря в кабінеті.

— Маю надію. Інакше нам буде дуже сумно без такого цінного співробітника, — Дмитро продовжував говорити з неприхованою іронією, тому Назар лише кивнув і швидко вийшов у коридор. Він зробив глибокий вдих і прикрив очі. Тепер він думав лише про те, щоб взяти себе в руки, зробити ідеальний проект і знову піднятися у очах свого керівника.