15

Назар ще раз уважно глянув на флакон у руках та розлючено сховав його до кишені.

— Для чого ти впустила її?

— А ти не хочеш мені нічого пояснити? — Марта схрестила руки і зі злістю спитала хлопця, — як довго ти хотів приховувати, що був одружений?

— Це не таємниця, це просто…— Назар втомлено провів рукою по обличчю, — це була помилка. І шлюб наш був фіктивним, ми… — на секунду чоловік затримав дихання, щоб слова давались легше, — ми навіть не були закохані. То була просто гра.

— Так… я ж бачила її. Так, тоді, на вечері. Ви з нею розмовляли. І навіть в той вечір ти ні в чому мені не зізнався, — ображено сказала вона.

— Марта дівчина мого начальника, — ці слова дались Назару чомусь особливо важко, — тому хай там як, але я мушу з нею інколи бачитися і говорити.

— Мусиш?

— Ну… тобто… мені доводиться, — тон чоловіка був з нотками злості.

— А зараз що вона від тебе хотіла? До чого тут ті парфуми? Це все якесь божевілля.

— Не знаю, — буркнув Назар, — я втомився. І хочу перевдягтись, — він пройшов повз Марту і зачинив двері гардеробу.

Опинившись всередині, він втомлено прикрив очі. А потім різко згадавши про свій сховок, кинувся до шафки. Можливо б все було непомітно, але Назар памʼятав, як залишив покривало, а Марта похапцем прикрила свій шарф надто сильно і він зрозумів, що вона таки його знайшла.

— Вона побачила… — тихо сказав чоловік і гупнув долонею по дверцятах. Його це шалено розізлило. Він і так не до кінця розумів, для чого взагалі затіяв всю цю схованку та чому одразу не викинув дурнувату плитку, а тепер ще й Марта дізналась про це. Побачила, що чоловік досі має щось, що йому нагадує про неї. Так ще й настільки трепетно оберігає і ховає від чужих очей. Назар глянув на двері гардеробу та подумав, який же він дурний. Що прямо зараз там з іншого боку є дівчина, яка здається його кохає і на щось сподівається, а він як дитина ховає в шафі спогад про свою колишню фіктивну дружину, яку колись кохав. Але провівши рукою по шарфі, чоловік на мить затримався, погрузившись у якісь свої важкі думки і швидко зачинивши дверцята, вийшов з гардеробу.

— Що з тобою? — схвильовано спитала рудоволоса дівчина.

— А що не так? — Назар намагався виглядати абсолютно спокійним та байдужим.

— Ти ж хотів перевдягтися, а досі залишився у тому ж одязі. Що відбувається? З тобою все нормально? — вона повільно підійшла до чоловіка і уважно дивилась йому в очі.

— Так, просто… — Назар теж дивився на неї, на її пильний проникливий погляд і не міг абсолютно нічого придумати, щоб якось себе виправдати.

— Це через неї ти такий, так? Бо раніше ти жодного разу не був таким дивним.

— Будь ласка, давай не будемо про це говорити, — він нарешті відірвався від її очей і підійшов до свого портфелю, перебирати якісь папери.

— Не вірю, що ти не розповів мені про таку важливу частину свого життя. Може ти ще щось приховуєш?

— Марто…

— Ні, я не розумію цього. Ти можеш пояснити? Чому я дізнаюся, що ти був одружений від твоєї ж колишньої дружини, яка приходить сюди просто так і без попередження. Так ще й після того ти стаєш якимось віддаленим. Може між вами досі щось…

— Будь ласка, досить!!! — крикнув Назар і вчепився у папери так, що аж побіліли кісточки пальців на руках. Від такої реакції Марта аж здригнулася і перелякано дивилась на чоловіка.

Але він нічого не відповів, навіть не глянув на неї. Просто мовчки накинув на себе пальто і швидко пішов геть надвір. Його кроки були широкими і швидкими, Назара ледь не трясло від злості. Він спішив у магазин, щоб купити собі цигарки, хоч і перестав палити вже кілька років тому, коли влаштувався на бажану роботу. Швидко відкривши пачку і підпаливши одну цигарку, він зробив декілька сильних затягів. Але ніякого задоволення чи полегшення від цього, як раніше, не отримав. Навпаки, неприємна гіркота диму розтягнулась по роті і почуватися Назар став ще гірше. Докуривши одну, він підпалив ще наступну цигарку і вже тоді ніби трохи розслабився. Але зрештою недопалок разом із рештою пачки викинув у смітник. Додому вертатися поки зовсім не хотілося, тому Назар вирішив трохи прогулятися у парку поблизу і провітрити свої думки. Він злився сам на себе, на свою реакцію через колишню і через поведінку до нової дівчини. Чоловік більше не хотів памʼятати той фіктивний шлюб, їхні стосунки і його почуття до Марти, тепер було все скінчено. Але деколи щось змушувало його знову і знову згадувати їхнє знайомство, посиденьки в барі, весілля… Чомусь ще якась частина його душі памʼятала і хотіла це памʼятати. Але розум був твердо націлений на те, що це варто припинити. Повернувшись додому, Назар застав Марту, сидячу на дивані і загорнуту в плед. Дівчина була непорушною і дивилась перед собою кудись в одну точку. Він сів поряд із нею і взяв за руку.

— Ти що палиш? — здивованим тоном спитала вона.

— Колись. Палив колись, а зараз це з нервів. І це вже все, чого я не розповів тобі. Більше нічого не приховую.

— Невже, — Марта хмикнула.

— Вибач, будь ласка, що накричав і так повівся. Просто… у мене зараз дуже складний період. На роботі купа проблем, плюс ще ця дурна ситуація. Розумію, як це виглядало, але… чесно, між нами з моєю колишньою нічого немає вже давно і можна сказати ніколи не було. Те що вона прийшла сьогодні, я ніяк не можу пояснити. Як і її прохання. Але це нічого не означає. Мені добре з тобою, я не хочу тебе ображати чи тим більше лякати такою дурною поведінкою. Ще раз вибач, не уявляю, як це все виглядало збоку.

— Це було справді по-дурному, — дівчина посміхнулась, — але я рада, що ти вибачився і що все налагодилось. Тільки будь ласка, більше не приховуй від мене нічого.

— Не буду, обіцяю, — Назар обійняв Марту, міцно притуливши до себе. Видихнувши, він був дуже радий, що вони змогли порозумітися і що дівчина його пробачила. Та все-таки свій сховок у шафці він прибирати аж ніяк не збирався.

— Ходімо, я зроблю нам чаю, — дівчина посміхнулась і піднялась з дивану.