11

Деякий час потому

— Ну давай же, давай, — нервово бурмотіла Марта і намотувала круги по своїй квартирці, здійснюючи черговий дзвінок, на який знову ніхто не відповідав. Розізлившись ще більше, вона вирішила подзвонити востаннє, а як знову ні, то нагрянути без попередження. Але здається доля була на її боці.

— Алло, — прозвучав сонний жіночий голос і з неочікуваності Марта спочатку відкрила рота, а потім різко збила дзвінок і глянула на екран, чи точно правильно зателефонувала. 

— Та ні, номер Назара, — здивовано сказала дівчина і вирішила подзвонити знову.

— Я слухаю, — вже швидко відповів той же жіночий голос.

— Вибачте… а хто це?

— Я Марта. А ви?

В дівчини округлились очі від того, що вона з тою, у кого таке ж імʼя, подзвонивши до свого колишнього чоловіка.

— А я… я… можу поговорити з Назаром? — вона чомусь не знала, як реагувати, тому навіть не додумалась представитись.

— На жаль зараз ні, він спить. Я можу йому щось передати?

— Ем… так. Скажіть, щоб… перетелефонував на цей номер, дякую.

— Добре, — відповіла дівчина в телефоні, але Марта почула там якийсь шум і от вже через секунду знову сонний голос, але вже Назара.

— Алло, що таке?

— Я… — Марта розгубилася від ситуації і спочатку геть забула, нащо взагалі дзвонила, — точно, згадала. Я забула десь у твоїй квартирі свій улюблений шарф. Памʼятаєш, якось я вже приходила по нього, але ти мене вигнав. Тепер стало холодніше, він мені потрібен.

— Вибач, але я вже казав тобі, що…

— Я буду за годину, — суворо відчеканила дівчина, — чекай.

Марта завершила розмову і зі злістю кинула телефон на крісло. В її голові крутилася лише одна думка: «Що це таке було!?» Дівчину огортала якась незрозуміла злість і наче щось схоже на приниження. Їх шлюб був фіктивним, вона, мабуть, так і не мала ніяких почуттів до Назара, але зараз чомусь їй було страшенно образливо, що він ось так легко взяв і завʼязав стосунки з кимось іншим. Марта і далі відбивалась від залицянь Дмитра, які ставали все частішими і чомусь вважала, що Назара також не цікавлять ніякі почуття. І мабуть найбільше її ображало те, що вона помилялася.

Стоявши навпроти дверей ще донедавна свого дому, Марта ніяк не наважувалась постукати. Вже хвилин пʼятнадцять її щось зупиняло, але коли повз пройшли сусіди, які застали дівчину перед дверима ще тоді, коли вона тільки прийшла, то вона все ж вже дала знати про свій прихід. Двері відчинив і далі трохи сонний Назар.

— Привіт, — тихо сказала Марта.

— Що ти тут робиш? — трохи невдоволено спитав чоловік, — я не погодився на те, щоб ти приходила.

— Мені потрібен мій шарф, — відповіла дівчина і мимоволі почала заглядати Назару за спину.

— Що ти робиш, — він оглянувся, але потім все зрозумів, — її тут вже нема, не хвилюйся.

— Я і не хвилююся. Мені взагалі байдуже, — Марта закотила очі, — до речі, дуже гарно вийшло те, що її теж звати Марта, — з нотками роздратованості в голосі заговорила дівчина.

— Чого ти прийшла, — одночасно зі злістю і втомлено спитав Назар.

— Який раз мені повторити? Я шукаю свій шарф! — нерви дівчини вже були натягнути, як струна, але вона не розуміла причини такого.

— Тут нічого твого нема. Бувай, — і без будь-якого жалю Назар закрив перед колишньою дружиною двері.

Пройшовши на кухню, чоловік взяв келих вина, який вчора не допив зі своєю новою дівчиною і вмить осушив його. Потім налив із пляшки ще і повторив. Щось всередині неприємно кололо, але навіть вино не могло допомогти. Назар не хотів, щоб Марта дізналася, що в нього хтось є, що його стосунки розвиваються. Знов і знов його памʼять поверталась в той момент, коли він побачив її в обіймах якогось незнайомця і як це було чомусь образливо. Хоча здається, його колишня дружина досі ні з ким не зустрічалася, тому чоловік не розумів, з ким тоді вона обіймалась. Назар так чекав на розлучення, так хотів нарешті скинути з себе це ярмо і зажити спокійно. Тільки от спокій так і не настав, а йому здавалося, що стало ще гірше.

Марта вийшла на вулицю і її одразу ж зустрів поривчастий холодний вітер. Вона закинула капюшон куртки на голову, але це не надто врятувало від холоду. І в той момент дівчина розізлилась ще сильніше, адже їй так необхідно знайти свій теплий шарф. В глибоких роздумах Марта і не помітила, як біля неї повільно зупинилось авто.

— А це ще що таке? — вголос спитала дівчина.

— Добрий день, — з автівки вийшов чоловік, який тоді підвіз її до роботи і віддав букет від Дмитра.

— Що ви тут робите? Як ви мене знайшли!? Це що переслідування?

— Мені заборонили відповідати на такого роду питання, — чоловік відчинив двері пасажирського сидіння, — прошу.

— Нікуди я з вами більше не поїду! Останнього разу через вас у мене виникли величезні неприємності.

Раптом до цього чоловіка хтось зателефонував.

— Алло. Так. Вже тут, так. Як ви і казали, ага. Зовсім не хоче. Що? Добре, — він підійшов до Марти і протягнув телефон.

— Що? — фиркнула Марта.

— З вами хочуть поговорити.

Вона закотила очі, але таки взяла слухавку. Хоч і на сто відсотків була впевнена, кого вона почує на іншому кінці, таки сподівалась на краще.

— Слухаю.

— Ти далі змушуєш за тобою бігати? — веселий голос Дмитра змусив закотити її очі ще раз.

— Чого тобі?

— Хочу побачитись. Поговорити. Як бачиш, я приготував для тебе комфортну поїздку.

— Для чого? Я не хочу з тобою ні бачитись, ні говорити. Останнього разу я все тобі сказала. 

— Ти далі про Риту? — чоловік розчаровано видихнув.

— Так, бо вона досі зі мною не розмовляє, не зʼявляється на роботі. Через тебе я втрачаю сестру.

— А може годі постійно думати про когось і вже почати хвилюватись про себе?

— Так і роблю! — гаркнула Марта і одразу згадала, що коли останнього разу вона вирішила подумати про власну вигоду, то опинилась у фіктивному шлюбі, з якого ледь змогла вирватись.