10

— Скажи, що ти жартуєш, — наляканим голосом заговорила Марта, — що це все зараз просто розіграш і ти все це вигадала і не віриш.

— Аж ніяк. Я можливо і була пʼяна, але не сліпа.

— Рито, я…я не можу повірити, що ти таке кажеш. Що ти не віриш мені.

— А хіба що? Ви не були там разом? Не обіймалися? — Рита вже не плакала, вона була розлючена і впевнена у тому, що сестра їй бреше.

— Були, але…це не те, що ти собі подумала. Я зараз усе розповім…

— Не треба, — в розмову втрутилась мама і стала на захист старшої доньки, — ти завжди заздрила Риті і я впенена, що була таємно закохана в Дмитра. Ти ще й так не хотіла їхнього весілля. А тепер розповідаєш тут якісь казки.

— Та ідіть ви до біса! — крикнула Марта і просто вибігла з квартири на вулицю. Її душили сльози, але вона намагалась тримати себе в руках і глибоко дихати. Відразу ж за нею вийшов схвильований тато.

— Донечко, я не знаю, що відбулося, мені ніхто нічого не розповідав, але я впевнений, що ти ні в чому не винна.

— Дякую, — важким голосом сказала Марта, — я справді нічого такого не зробила. Навпаки захищала Риту, а тут…

— Я знаю, доню, знаю, — батько обійняв свою дочку і вона міцно до нього притулилась, — не звертай на це увагу, ти ж знаєш, твоя мама…любить скандали. Це мине.

— Але Рита не любить. Я взагалі не чекала від неї такого.

— Я з нею поговорю, добре? Ти тільки не хвилюйся, все налагодиться.

— Добре, — тихо сказала Марта, — але тобі треба повертатися. Ти в домашніх капцях, а зараз вже холодно.

— Ох точно! — вигукнув чоловік і розсміявся, — все буде добре, — він провів рукою по волоссю Марти і поцілував доньку в лоба. 

— Я люблю тебе, — дівчина цмокнула тата в щоку і він пішов.

Дивлячись йому в спину, Марта почала заливатися сльозами. Її нерви не витримали такого тиску, такого негативу та агресії від рідних їй людей, тому зараз вона просто ридала. І коли задзвонив телефон, то не думаючи і не дивлячись хто, вона підняла слухавку.

— Чому ти плачеш? — це був Дмитро, який почувши голос Марти одразу захвилювався.

— Ти навмисно це, так? — плачучи, говорила дівчина і почала йти куди вели ноги.

— Не розумію, ти про що? 

— Рита…вона нас бачила тоді, коли ти вирішив пообійматися і задоволено посміятися. Ти бачив її тоді, так? Бачив, що вона дивиться у вікно і захотів мене підставити! — Марта продовжувала плакати і почала звинувачувати Дмитра під впливом всього того, що сталося в квартирі її батьків.

— Будь ласка, заспокійся. Я абсолютно нічого не розумію. Я зараз приїду і ми поговоримо спокійно. Де ти є?

— Не знаю, — дівчина оглянулась і зупинилась, — біля парку, з іншого боку від головного входу, — Марта ніяк не могла віддихатися, бо пройшла добрячу відстань, навіть не помітивши цього. Поки чекала на Дмитра, то ще раз і ще раз прокручувала в голові розмову з Ритою і мамою. Це жахливо ранило її і дівчина ніяк не могла усвідомити, що вся ця розмова насправді відбулася. 

— Що сталося? — за декілька хвилин зʼявився Дмитро, який був дуже серйозним. Він взяв Марту за плечі і уважно дивився в очі. Від такого наполегливого погляду дівчина трохи засоромилась і опустила голову.

— Рита думає, що я розлучила вас. Щось типу того, ніби я була твоєю коханкою. А мій шлюб був лише прикриттям, щоб ми з тобою могли бачитися без підозр. Якось так.

— Серйозно? — Дмитро розсміявся на цілу вулицю, але це здалося Марті дуже неприємним. Вона відступила від нього на декілька кроків і схрестила руки на грудях.

— Тобі смішно? А мені от зовсім ні! Мені щойно звинувачували у всіх смертних гріхах через тебе. Як же набридла твоя присутність у моєму житті! — емоції знову переповнювали Марту і сльози потекли по щоках. 

— Дівчинко моя, не плач, — чоловік хотів обійняти її, але дівчина виставила руку вперед, зупиняючи.

— Не чіпай мене! І так досить проблем через вимушене спілкування з тобою. Я не знаю, як тепер виправдатись перед сестрою, бо кожне моє слово буде звучати по-дурному через те, що вона бачила. Через дурні квіти, які ти надіслав. Чому ти вічно все псуєш!

— А ти не могла подумати, що десь-таки є правда? — Дмитро теж схрестив руки на грудях.

— Не розумію… про що ти кажеш.

— Я вже казав тобі, що ти мені дуже подобаєшся. І завжди подобалася. З першої нашої зустрічі ти здалась мені цікавою. Але тоді я мав почуття до Рити і це для мене було повною дурнею. От коли ми розлучилися, все змінилося. Не було і дня, щоб я не згадував про тебе. Про твою неприступність і норовливість. Самодостатність, твій сильний характер. Ось що так сильно чіпляє мене в тобі. Повна протилежність своєї сестри. 

— Ти жартуєш чи що!? — Марта відразу перестала плакати, бо відчуття були такі, ніби хтось вилив на неї відро холодної води.

— Навіщо б я тоді стільки бігав за тобою? Ти мене ігноруєш і це запалює ще сильніше. Не вимагаєш нічого від мене, не пиляєш, як твоя сестричка.

В інший момент життя за такі слова про Риту Марта уже б давно дала йому ляпаса, але згадуючи той скажений погляд сестри і її звинувачення в тому, чого зовсім не було, дівчина вирішила стерпіти. А відверто кажучи, зараз їй було навіть трішечки приємно, що хтось таке сказав про Риту.

— Яку ж дурню ти говориш, — Марта засміялася, — але дякую, хоч підняв настрій.

— Це не дурня, а правда, — Дмитро підійшов ближче, — чому ти опираєшся? Ти вже не заміжня, твій чоловік був відвертим невдахою, взагалі не розумію, що ти в ньому знайшла. Невже ти не хочеш відчути щось нове?

— Завдяки тобі я вже відчула. Ненависть від найближчої людини. Рита кохає тебе як ідіотка, більше я нічого не можу сказати. Зрештою, ви таки створені одне для одного.

— І ти навіть не даси мені шанс? Невже я настільки поганий?

— Ти так і не відповів на моє найперше питання. Ти бачив, що Рита дивиться у вікно?

— Як я міг це бачити, якщо було темно? І тим більше, я обіймав тебе і був поряд, мені було плювати на все, навіть якби був землетрус.