Розділ 15

Кирил втомлено сів на своє ліжко, оглядаючи заламану руку. Було максимально некомфортно.
В голову лізло багато думок, від чого настрій погіршився.

Він дедалі частіше почав відходити від своїх захоплень, таких як гуляннях по дискотеках, чи дурниць на зразок — облити когось брудною водою.

Його голова забита зовсім іншим. Все що хлопець переживав від дитинства, стараючись не звертати на це увагу. Таке як: зневага батьків, їх байдужість до нього, самотність...

Зараз все було на поверхні, лежало на плачах важким тягарем.

Єдине що його може відволікти — це Ніколетта. Невинна дівчинка, яка не може прорватися на поверхню, через поганих людей.

Спочатку йому було шкода дівчини, яка була не заслужено покарана цим життям, втім, потім  зрозумів, що це не просто людина чи дівчина. Це цікава особистість, яка йому дуже подобається.
Хоч між ними велике бетонна стіна з єрархією, багатства та чвар, хто сказав, що цю стіну не можна зруйнувати?

Здається, він занадто далеко зайшов.

Висоцький важко вдихнув повітря, дивлячись на годинникову стрілку, яка заспокійливо цокала. Він спеціально обрав такі.

Телефон забринів в кишені. Вмить спало на думку, що це вона.
Але дзвонив Діма, його друг, який зараз був зі своєю родиною в Нью — Йорку.
Харизматичний хлопчик, з вічною усмішкою на рожевих губах, і сонячними проміннями на золотому волоссю і милому ластовинні.

- Привіт, дитинко! - чує веселий голос, який мимоволі викликає усмішку.

- Привіт, мій милий друже! Що тебе змусило тебе подзвонити?

- Ніка.

Хороший настрій від дзвінка друга, як рукою зняло.

- Не зрозумів.

- Вона дзвонила мені, казала, щоб я тебе вмовив перестати спілкуватися з якоюсь мимрею... - вже не так весело каже Діма. - Ти щось утнув погане?

- Звичайно що ні! - емоційно відповідає Кирил, похапцем встаючи з ліжка — Це дівчина, яка... не важливо. Я просто допоміг їй.

- Мені здається, чи ти мені щось не договорюєш? Мій милий друже — іронія відчувалась дуже добре, від чого Висоцький зніяковів. Він ще не міг в голос озвучувати свої почуття, доки сам їх не зрозуміє.

- Я тобі потім розкажу...

Запала тиша.

- Ну добре. Але розкажеш потім що до чого. Як твої справи, Кирюшо? - голос Діми знову став веселим, різко змінюючи тему розмови.

- Христина приїхала — вичавив із себе ім'я, ненависної йому жінки. - Здається, сил в мене вже немає терпіти цих осіб.

- О, співчуваю, брате. Ліза теж приїхала?

- На радість, поки ні.Але приїде.

- Так. Але в тебе є час приготуватися.

- Втішно.

В слухавці почало пікати повідомляючи про дзвінок.

Батько.

- Мені дзвонить батько.

-Удачі.

Діма відключився, і він чує голос батька.

- Їдь в офіс.

І відключив.

Тиша тисне вуха, стає неприємною музикою.

Хлопець вдягає свої навушники,  щоб припинити це.

Коли пісня вмикається, він полегшено виходить з квартири розчиняючись в словах.

"Вдивляючись у зорі,
Розкидані по небу,
Я проти своєї волі,
Бачу в них тебе...

І хай впаде хоча б одна,
Щоб я зумів її торкнутись,
Розбитись, потонути
Хочу знову тебе відчути."

Доброго всім дня. Розділ коротенький але досить таки емоційний. 

Довго не було нового розділу, через зникнення мотивації:(

Але якщо ви час від часу будете писати мені коментарі, то моя мотивація піде нам на зустріч)