Глава 10

 Від такого подарунка долі на Кей звалилася несамовита радість, що просто розпирала її зсередини фонтаном емоцій. Вона сиділа на лавці в парку і збоку здавалося, що це сидить божевільна жінка, яка то сміється, то плаче, жестикулюючи та розмовляючи сама з собою. Кей не очікувала такого дива, вона не сміла сподіватися, і ось тепер виявилося, що вона все-таки має сім'ю, їхню майбутню дитину, частинку Алміра.

 «Господи, він так хотів мати дітей, так мріяв про сина. Мій Алмір не пішов від мене, він житиме в нашому маленькому тімереку, в маленькому вовку! Я стану матір'ю! Я так хочу цю дитину, я будь-що повинна її зберегти. Мій малюк, моє кохання! Це найбажаніший плід любові у всьому всесвіті! Господи, дякую тобі, дякую!»

Раптом Кей несподівано скрикнула, похоловши від жаху. Перед нею в пам'яті випливло обличчя Алміра, його очі.

«Очі! Адже від радості вона навіть не врахувала, що знаходиться вже в цьому світі, а дитина, швидше за все, буде схожа на плем'я тімереків. Значить… Отже, у цьому світі його вважатимуть мутантом, феноменом. Ці люди не зрозуміють, вони зацькують його! Едмар знав, він не міг не знати! Тоді чому не сказав, чому не зупинив?!! …Ріг!»

Наростаючим вихором у голові закружляли думки та здогади, але напрошувався лише один вихід із цього становища.

 «Треба повернутись назад! А ріг – ключ у інший світ. Цим я врятую свого малюка. Я маю повернути його у світ його предків, він повинен народитися і вирости серед собі подібних, мій світ уб'є його. Тепер я маю думати тільки про нього!»

Кей піднялася, змахнувши сльозинку, і впевненою ходою попрямувала до офісу писати заяву про звільнення, треба було починати рвати ланцюги, які утримували її тут, бо думками вона була вже на шляху до селища тімереків.

Увечері, не вмикаючи світло, Кей розташувалася на широкому підвіконні і замислилася, дивлячись на вогні рідного міста. Вона намагалася ще раз з'ясувати для себе, що може тримати її у цьому світі, і що натомість їй дасть світ тімереків. Може, недаремно духи вибрали саме її, бо тут у неї не було жодної рідної людини. Батьки і брат загинули, коли вона була ще маленькою, а тітка, кузина батька, яка й її виростила, померла два роки тому.

Кей у цьому світі була зовсім одна, ніким не кохана, їй не було до кого повертатися. Тут на неї чекала тільки робота, квартира, машина та інше дрібне майно. У неї навіть не було улюбленої кішки чи рибок. Виходило, що ніхто не тримає її тут, ніхто не помітить, якщо вона зникне, а речі тим більше не утримають її в цій ситуації. Дитина зараз була важливішою за досягнення її цивілізації, дорожче за розваги та зручності. І якщо він не буде тут щасливим – значить, цей світ не потрібен і їй! У світі де живуть тімереки все навпаки, вони не хотіли її відпускати, вони чекають на неї і будуть раді народженню сина Алміра. Кей чомусь була впевнена, що народить саме сина, і він буде, як дві краплі води, схожий на свого батька, і тімереки приймуть його як свого. Її майбутній син –тімерек, і він повинен жити у світі, де вітер розносить прах його батька, де живе дух його предків, він повинен дізнатися про свій народ, полюбити пам'ять про свого батька.

Кей усміхнулася. «Мій син любитиме мене, дивитиметься на мене люблячими очима Алміра, зростатиме на моїх очах, питатиме у мене поради, радітиме та сумуватиме разом зі мною. Я не уявляла більшого щастя, ніж ростити дитину від коханої людини. А дурний психолог доводив мені, що це все плід моєї уяви! Я повертаюся, вирішено!»

Телефон дзвонив щогодини, кілька разів нервово дзвонили у двері, але Кей не підходила, вона знала, хто це міг бути, а Томасу не було більше місця у її житті.

…Хтось торкнув її за плече. Кей злякано схопилася в ліжку і, не встигнувши закричати, побачила Томаса. З переляку, перші кілька секунд, вона просто намагалася впоратися з емоціями, відкриваючи рота як викинута на берег риба.

- Томасе, якого біса ти тут робиш?!! Як ти увійшов?

- Ти не брала слухавку, не відчиняла двері. Що я повинен був думати, може, тобі стало погано, - виправдовувався Томас, надавши своєму обличчю суворого вигляду.

- Боже, яка турбота! Ти що виламав двері? Ні, я не розумію, яке ти маєш право?

- Не виламав, підібрав відмички. А що, я чесно просив у тебе ключі.

Кей міряла кроками кімнату, обурено жестикулюючи:

- У мене це просто в голові не вміщається, Томасе! Хто я тобі, сестра, дружина, подруга? Якщо я не беру слухавку, то хочу побути сама! Чому ти вирішив, що твоя надмірна увага мені приємна?! Краще йди, Томасе! Тепер мені півдня доведеться заспокоюватися, велике тобі дякую! Чуєш, йди!

- Не хочу! - Томас принципово сів у крісло, ображено відвернувшись.

Вона спочатку розгублено глянула на нього, а потім розсміялася істеричним сміхом:

- Ні, Томасе, це вже занадто. Ти його у двері, а він у вікно! Добре, тоді піду я.

Томас перегородив їй шлях:

- Кей, давай поговоримо нормально!

- Гаразд, давай поговоримо, - поступаючись, зітхнула вона.

- Послухай, ти мені потрібна! Я хочу дбати про тебе, я хочу бути твоєю сім'єю. Я сам не знаю, що зі мною відбувається. Так, іноді я перегинаю палицю, але це від надлишку почуттів. Чому ти відштовхуєш мене? Скажи, я тобі настільки гидкий?

Кей уважно подивилася в його глибокі блакитні очі, взяла за руку і відповіла:

- Томасе, Томасе. Ти не противний мені, зовсім ні. Ти симпатичний, кумедний, з тобою не скучиш. Але ти переконав сам себе, що я начебто тобі потрібна. Між нами нічого не було, немає і не буде, наші долі не сплетуться, не вдасться. Не муч ні себе, ні мене. Ти ще зустрінеш дівчину, яка покохає тебе, і ти будеш щасливий, - ніжно, по-дружньому промовила вона.

- А чому ти не можеш мене покохати? Невже ти досі любиш свого тімерека? Він загинув, Кей!

- Я завжди пам'ятатиму його, але навіть не про це зараз мова. Я чекаю від нього дитини і хочу повернутися! – випалила вона, чекаючи на його реакцію.