Глава 4

 Останнім часом Кей дуже мало вдавалося поспілкуватися з Мел, Літою та Анжелою. Їхня праця була важчою, дівчата сильно втомлювалися і глибоко в душі зачаїли якусь образу на Кей, вважаючи її винною в тому, що їй робили поблажки, довіривши няньчити дітей, на їх погляд справжню дурницю і дуже легку роботу. Анжела поводилася відсторонено, будучи зануреною в думки про свою вагітність, її гнітила депресія. Мел та Літа, які не звикли до фізичної праці, повертаючись до сараю одразу падали та засинали без задніх ніг. І ось тепер їм випала нагода хоч трохи побути разом.

- Нам не заборонено виходити. Я хочу подивитися на це свято, - Мел смикала Анжелу, кликаючи її з собою.

- Чому б нам не побути тут і не поговорити спокійно? - Запитала Кей.

- Це тобі цілий день весело, а ми хочемо хоч трохи розважитися і можливо нормально поїсти. Вони цілими днями не зводять з нас очей, не даючи розслабитися, це вже стає нестерпним. Зате ти, Кей, водиш хороводи з цими шмаркачами. Тобі нас не зрозуміти, а ми стали справжніми рабинями! - кинула Мел, виходячи з сараю.

Кей демонстративно вмостилася на своїй купі сіна, збираючись виспатися як слід на самоті і розслабитися по-своєму. Вона не засуджувала подруг, розуміючи в якій тяжкій ситуації вони всі опинилися і що нерви у всіх були на межі, а надія закінчувалася, і не було просвіту цієї невизначеності. Тож дутися було безглуздо.

 Сарай вже давно став їхньою домівкою. Ні крики людей, ні шум бубнів та барабанів не завадили їй забутись міцним сном. Лише уві сні вона могла повертатися у своє колишнє життя. Їй снилися друзі, дім, рідні. Події справжнього життя переслідували її у жахіттях.

Вранці її хтось торкнув за плече. Кей підвелася, невдоволено потираючи сонні очі.

- Кей! Анжелу прив'язали до стовпа для покарання, там, на площі, - заторохтіла Зої. – Твоїх подруг тримають силою.

- Що? Чому? - Кей схопилася на ноги, залишки сну зникли миттєво.

- Вона вкрала їжу. Її відшмагають батогом.

Кей кинулась бігти щодуху. Добігши до площі, де після свята залишилися ще юрби тімереків, вона побачила оголену до поясу і прив'язану за руки Анжелу. У Кей від такої несправедливості мимоволі стиснулися кулаки і хвиля обурення накрила її з головою.

Тімереки, схвалюючи дії ката, підтримували його підбадьорливими вигуками. Кат для наочності клацнув кілька разів батогом у повітрі і плем'я радісно завило. Підкоряючись внутрішньому пориву, Кей обійшла натовп і кинулася до стовпа, якраз у той момент, коли кат заніс батіг для удару. По дорозі Кей спритним рухом вихопила спис у одного з воїнів, заставши того зненацька. …І тут з нею сталася дивна метаморфоза. Швидкими, точними та майстерними рухами вона щосили вдарила ката тупим кінцем списа в щелепу, потім по ногах і спині. Той упав, втративши рівновагу, долілиць, випустивши батога. Вихопивши у нього з-за поясу ножа, Кей блискавично перерізала мотузки, звільнивши Анжелу, і підібравши батіг зламала його об своє коліно. Все це сталося так швидко, що коли всі схаменулися, Кей вже затуляла собою Анжелу, загрозливо виставивши перед собою списа.

- За такі дії тебе і твоїх одноплемінниць негайно стратять! Ти перешкоджаєш справедливому суду нашого племені! - прогарчав Сазар, гнівно виблискуючи своїми фіолетовими очима.

- І це буде не мудро з твого боку, шамане. Цим ви образите духів, зневажаючи їхню волю. Тому що навряд чи наше призначення бути страченими, і суд ваш несправедливий, - голосно кинула Кей.

- Вона вкрала їжу, а крадіжка карається за нашим законом!

- Перед тим як мене стратити, - промовила Кей, відкидаючи списа убік. – Дайте мені сказати і нехай тімереки судять. Ви морите нас голодом, але ми не нарікаємо. Смиренно виконуємо вашу роботу, хоча у своєму світі ми не були рабинями. Анжела взяла їжу не для себе! Вона носить під серцем дитину, тому не змогла втриматись, їй треба харчуватися за двох. Чому ж ти, старигане, хочеш покарати майбутню матір?! Якщо її шмагати до напівсмерті - вона може втратити дитину! Невже тімереки такі жорстокі, що за шматок м'яса ладні приректи жінку на муки, а невинне дитя на смерть?!

Це була її перемога та ганьба для Сазара! Тімереки опустили погляди, усвідомлюючи, як далеко могла завести їхня несправедлива кара. Лише Едмар залишився задоволений, ледь приховуючи свій тріумф, він пишався нею. Маленькою, дивною, але дуже сміливою чужинкою.

- Можна я скажу, батьку? – Тембот підвівся зі свого місця. – Ми знімаємо покарання з чужинки, її провини тут немає. Якщо вовки добуватимуть трохи більше м'яса, ситі будуть усі.

- Ні, я проти! - Піднялася дівчина, що сиділа біля Тембота. Гордо скинувши голову, вона звернулася до всіх присутніх, наказуючим тоном:

- Я вимагаю покарання для тієї, що підняла руку на воїна та вчинила бійку. Вона порушила закони та замахнулася на волю племені!

- Я захищала своїх подруг! - Огризнулася Кей. - І зробила все, щоб завадити несправедливості.

- Вона могла вбити будь-кого! Їй не місце серед нас!

- Це не тобі вирішувати, Тіре! - голос Едмара різонув слух своєю сталевою твердістю і неприкритою недоброзичливістю до вискочки. - Ти жінка, а племенем правлять чоловіки! Я не бачу провини Кей! Вона вчинила правильно!

- Кого ти захищаєш, Едмаре?!! – прошипів зі злістю Сазар. – Чужу рабиню? - Я наполягаю на її покаранні! Нехай вона прийме на себе удари батога за свою одноплемінницю, шрами її вже не зіпсують. І… вирок виконаєш саме ти, Едмаре.

Едмар відсахнувся від батька, як від чудовиська.

- Я не кат, - прохрипів він сповнений ненависті до свого батька.

- Добре, тоді це зробить кат. Так навіть краще, він старанно виконає волю народу, - холодно посміхаючись, промовив старий шаман.

- Ні! – Едмар підвівся. – Почекай… я сам… виконаю вирок.

Кей у шоці схопилася за голову, закушуючи губи від такої безвиході. Вона обійняла ридаючу Анжелу:

- Іди звідси, Анж, тобі не треба дивитися. Я витримаю, все буде гаразд. Він вже понівечив мене одного разу... з любов'ю, зробить це ще раз. Іди.