Глава 2

Прокинувшись від холоду, Кей підвела голову з грудей Томаса. Їх огортав молочний туман, багаття згасло, Чейс безтурботно хропів біля нього, заснувши на посту.

- Вогко, ось і пробирає тремтіння, - промовив Ірвін, - Треба йти.

- А ви впевнені, що ми просуваємось у правильному напрямку, а не заглиблюємось у нетрі? – запитала Анж.

- Так, я веду вас на схід.

- Ну, тоді ми хоча б напевно вийдемо до Японії, - не переставав знущатися з Ірвіна, Томас.

- Що можна побачити у цьому ідіотському тумані?! - Пробурчав Фредерік, розтираючи пом'яте обличчя.

- Йтимемо потилиця в потилицю. Ні, серйозно, Фредерік має рацію, можна когось не дорахуватися, - Оуен обвів усіх очима.

Через щільний туман вони йшли дуже повільно. Огорнуті вологою хмарою, люди брели один за одним, намагаючись не розмовляти. Звуки в тумані дивно спотворювалися. Здавалося, що зовсім поруч, на відстані витягнутої руки пророкотав рик тигра.

- Спокійно! - Припиняючи паніку, промовив Оуен. - Він далеко. Це тільки здається, що хижак поряд. Нас багато, він не нападе, побоїться.

- Чому звуки долинають з різних боків? Їх начебто кілька! А якщо їх кілька, то не побояться!

- Якщо тигр раніше не вбивав людей, тоді ми йому не закуска, - спробував заспокоїти Літу Джіджі.

- Ключове слово «якщо», - відповіла Кей.

Тигр знову протяжно і зловісно загарчав зовсім недалеко. Кей налетіла на Анж, яка невчасно зупинилася, а слідом на неї наткнувся Томас.

- Дівчатка, не зупиняємось. Якщо ми хочемо вижити, треба триматись усім разом, - підштовхнув він їх легенько.

Кей поклала руку Анж на плече, трохи стискаючи його:

- Нічого, потерпи Анж, потерпи. Це жахіття незабаром має закінчитися. Тигри нічні хижаки. Сподіватимемося, що зараз вони ситі.

За кілька годин туман трохи розвіявся. Навколишня рослинність виявилася досить екзотичною, напевно, телебачення показувало не всі загадкові куточки планети, цим пояснювалося те, що вони бачили вперше.

Коряві дерева або чагарники з бурою корою та звисаючим корінням, обвиті слизькими ліанами, під ногами волога трава, що тріщала як яєчна шкаралупа.

Кей нахилилася і зірвала великий круглий лист. Піднісши його до обличчя, вона гукнула Ірвіна:

- Тренере, а можна вас на секундочку, - вона потрясла зеленувато-блакитним листком з червоними прожилками. – Такі дивні рослини колись вам зустрічалися?

Він тільки заперечливо похитав головою, пригнічено і розгублено оглядаючись на всі боки.

- Я не знаю, куди я вас привів, - прошепотів він.

- Ясно одне: ми заблукали, ми голодні і поруч блукають дикі кішки, які на відміну від нас знають ці місця, і які теж не відмовляться від перекусу, - констатував Ноел.

- Пропоную знову розвести багаття, залишити біля нього жінок та дітей, а самим вирушити на полювання, – запропонував Томас, спробувавши пожартувати.

Але пропозиція про багаття була нереальною. Поблизу не було жодної сухої гілки або пучка трави, а вологе відмовлялося горіти.

- Дідько! Запальничка порожня, - вилаявся Джіджі.

- Отже, - зібрався з думками Оуен. - Давайте зробимо так, залишимо дівчат з Ірвіном тут, а самі розділимося. Одні підуть на пошуки хмизу, інші за їжею. Вдень хижаки не становлять загрози, тому можна ризикнути.

- Ні, ми не залишимось тут сидіти без діла! – скрикнула Літа. – Не треба залишати нас тут самих, якщо чесно я боюсь.

- І я теж. Ми всі підемо на пошуки сухих гілок.

- Ні, Мел, так ми всі розбредемося лісом і сто відсотків заблукаємо. Хтось має залишатися на базі. База там, де ви всі. Це для вашої безпеки. Вас багато, звірина вас не чіпатиме. Тим більше, з вами залишиться Ірвін, у нього є ніж.

Кей скептично подивилася на Томаса. Він тільки знизав плечима і знову підбадьорливо їй підморгнув. Чоловіки пішли, розчиняючись у тумані, не здогадуючись про те, що більше ніколи вони вже не повернуться на базу.

- Треба засікти час, - промовила Літа, коли її Ноел зник з поля зору.

- У мене досі в голові не вміщається, як таке могло статися?! А може це такий задум фірми, як можна сильніше занурити нас в екстремальні умови? Га, Ірвіне? - обернулася до нього Мел.

Він мовчав, задивившись собі під ноги.

- Це виключено, - нарешті відповів тренер. – Боюся, ми стали жертвами аномального феномену, якихось паранормальних збігів обставин. Я не маю точних версій, тільки припущення. Це не пояснюється. Я не раз проводив подібні тренінги, а тепер навіть не знаю, в якій частині світу ми знаходимося, і чи це наш світ. Подивіться на годинник. Скільки минуло часу?

- Гадство, - Кей постукала по циферблату. - Він зупинився.

- Годинник зупинився ще з учорашнього дня, - видавив Ірвін. – Просто ніхто не надав цьому значення.

М'яке бурчання пролунало зовсім близько. Щось велике й спритне кралося за сусіднім кущем. І буквально через десять секунд звідти вистрибнув величезний тигр. Тигр тільки абсолютно білий. Тигр альбінос. Побачивши людей, він притулився до землі, вискалив пащу і грізно загарчав. Біле снігове хутро звіра, якось не співпадало з його суттю. Від нього виходив сморід смерті. «Білий і пухнастий» було сказано зовсім не про таку кицьку. На його величезній голові виблискували хитрі чорні очі, які вже оцінили свою жертву. Його широкі лапи напружились, готуючись до стрибка, тільки кінчик білого хвоста нервово рухався. Як для хижака він був чудовий. Тигр видав ще один застережливий рик. Дівчата повскакували зі своїх місць. Але тигр прийшов не один, ліворуч та праворуч вискочило ще кілька тварин. Один з них підійшов ближче, загарчавши він замахнувся лапою з жахливими кігтями у бік Кей.

Заціпеніння відпустило і у Літи здали нерви. Вона істерично заволала і кинулась тікати.

- Ні, Літо, ні!!! – крикнула Кей.

Одурілі від страху дівчата кинулися тікати слідом за Літою. Вони мчали, перестрибуючи високу траву, боячись озирнутися. Холодний страх мчав по п'ятах, дихаючи в потилицю безнадійним жахом. Здавалося, ось-ось потужна лапа тигра наздожене тебе і повалить на землю, розриваючи кігтями на шматки.