Глава 3

Цілуй мене, цілуй, вдихай впевненість, вбирай мої страхи. Як солодко тремтить кожна моя клітинка, як паморочиться в голові від твоєї сили. Як же приємно відчувати себе бажаною жінкою. Хочеться зупинити час та розчинитися в тобі, довірити твоїм долоням мою полохливу душу й милуватися виразом твоїх очей.

- Тепер підемо. Інакше кинуться шукати, - видихаю з боязкою посмішкою. - З глузду можна з'їхати від того, як ти цілуєшся.

- Тому що цілую тебе. Хочеться бачити твою посмішку частіше, вона у тебе незрівнянна, - повертатися Андрію явно не хочеться.

- Зате я нагуляла апетит!

- Хм, ще один плюсик до моєї карми. Ліно, ти ж подумаєш над моєю пропозицією?

- Подумаю, - шепочу у відповідь, відводячи погляд.

До нашого повернення вже змінили страви, а організатор свят, яка значилася в штаті цього ресторану, взялася розважати молодят конкурсами. Вибір тут же впав на видного Андрія й хлопця, з яким прийшла Тетяна, сестра Яна. Чоловіки повинні були заховати на собі ключ, а їхні партнерки його знайти. Хто швидше - той і виграв. Олесі випало обшукувати Андрія, а мені довелося стати партнеркою Олега. Всі сміються з виразу обличчя Андрія, тому що у них з Олесею виходить дуже барвисто кидатися один в одного шпильками.

- Ти дивишся на мене з такою загрозою, що мені хочеться жбурнути в тебе цим ключом та втекти, - бурчить він. - Можна я здамся? Біла Пані мене до чортиків лякає.

- Не бійся, ведмежа, я буду чіпати тебе ніжно, - гмикає руда фурія, потираючи руки.

Я беру участь на тяп-ляп, мені, як і всім, цікавіше спостерігати, давлячись від сміху, як моя подруга мацає Андрія і як той потішно при цьому скрикує. Цим двом потрібно на сцену театру! Міміка б'є всі рекорди чарівності!

- Куди ти полізла? Там точно нічого немає! Жінко, приберіть свої хижі пальці від гумки моїх трусів!

- Що значить у тебе там нічого немає? Що зовсім-зовсім нічого? - знущається Олеська. - А я начебто намацала щось м'якеньке. Так, це не ключ. Ключ та не той! Ха-ха!

Уляна від сміху вже під столом валяється.

Лізу в одну із задніх кишень Олега та вихоплюю нашу перемогу:

- Я знайшла!

- Боже, зайченя, ти мене врятувала, - смішно закочує очі Андрій, відскакуючи від Олесі. 

У наступному конкурсі міняємося партнерами і, на превелике просто невимовне щастя Андрія, нам з ним треба буде з'їсти одне яблуко на двох, не торкаючись його руками.

- У нас вийде. Ти ж в це віриш? - чому мені здається, що у цього питання подвійний підтекст. - Вчепися зубками та утримуй, інше я зроблю сам.

І нам це вдалося! Поки я тримала яблуко, Андрій акуратно його з'їв прямо з недогризком і не знаю, чи було це помітно, примудрився мене поцілувати, нібито забираючи у мене останній шматочок з рота. Мені сподобалося, як він це зробив! А ще коли ми тільки поверталися до ресторану у мене виникла ідея поговорити з Яном, тому скориставшись паузою я обійняла нашу закохану парочку:

- Можна я його в тебе вкраду?

- Я тебе, звичайно, дуже люблю зайченя, але свого чоловіка вкрасти не дозволю, - сміється Уля.

- Та я ненадовго, мені потрібно дещо важливе запитати. ... Про Андрія, - шепочу я, виразно зітхаючи.

- Хочеш знати чи гідний він хлопець? - тихо питає Ян, ставши миттєво серйозним. - Якщо йти в розвідку, то тільки з ним. Кращого друга я б навіть не став собі бажати. Я не замислюючись віддав би за нього життя. Він чудова людина, Ліно, але я не можу сказати, наприклад, яким він буде чоловіком. В особистих чи інтимних питаннях, напевно, у кожного свої принципи. З дівчатами йому не щастило, але про це тобі краще з ним розмовляти. Чи можна вірити його слову? Так! Чи можна на нього покластися? Тричі так! Я за нього ручаюсь, але вирішувати тобі. Не слухай ні-ко-го. Тільки своє серце. Щоб потім ні на кого не нарікати. Ми підтримаємо будь-яке твоє рішення.

- Так ви поговорили з Андрієм? - округлює очі Уля, витріщившись на мене. - Ого, пристрасті які. Боже, як же хочеться дізнатися подробиці. Підемо пошепочемося.

- Ох, вже ці дівчата, скрізь їм потрібно увіткнути свій цікавий носик. Не пущу, - жартома бурчить Ян, притискаючи до себе свою кохану. - Дай їм самим розібратися.

Я б із задоволенням погуляла з ними ще, помилувалася б щастям Улі та посміялася з жартів Олесі, ловлячи на собі погляди Андрія, тихо мліючи від того, що він поруч. Але Сашкові зателефонувала свекруха, заявивши, що у неї дико підскочив тиск і вона не може укласти нашу дитину спати, тому довелося виїхати раніше, попрощавшись з усіма поспіхом.

Назад так само їдемо мовчки і я не витримую.

- Саш, чому я стала тобі не потрібною?

- Починається, - цідить він крізь зуби. - З чого ти взяла? Адже я все ще повертаюся додому, у нас дитина, ось на весілля тебе до подруги звозив. Комуналку оплачую, продукти купую, дбаю, як можу. Просто у нас зараз важкий період. …Так буває.

- Цікаво, через що ж цей важкий період настав. У тебе післяпологова депресія? - уїдливо цікавлюся я, рішуче налаштувавшись розібратися й розставити всі крапки. Тому що подумки я вже стискаю сірники, дивлячись на наш міст, все ще вагаючись підпалювати його чи ні.

- Блін, Ліно, знайшла час для розмови! - психує він, нервово стискаючи кермо.

- У тебе ніколи його немає.

- Та тому що ти вічно зудиш, засмикана, все тобі не так! То підгузки не ті купив, то пізно додому повернувся, то телефон тебе мій дратує! Ти вже не така мила дівчина, з якою мені було так легко. А тепер подивись на себе, ані макіяжу, ані симпатичних нігтиків, набрала зайві кілограми, волосся запустила, вже навіть не знаєш, як перукарня виглядає. А чоловіки, між іншим, люблять очима!

- Зрозуміло. Підгузки ти тоді дійсно не ті купив на три кілограми, коли наш син важив вже сім. І нормальний чоловік постарався б дати дружині можливість відпочити і зайнятися собою. Але мій чоловік думає тільки про себе.

- Ти взагалі страх втратила? Що ти завелася, йоли пали? Може, тебе висадити, пройдеш трохи вздовж траси та подумаєш? - зло випльовує він слова.