Розділ 1. Заручини.

Я не можу виконати волю батька, змиритися з долею, підкоритися, відректися від своїх мрій! Я не моя сестра, що з радістю прийняла пропозицію графа, старшого за неї вдвічі, й родила йому уже третю доньку! У свої то двадцять один рік! Та граф не задоволений, йому потрібний син, спадкоємець! І він хоче одружитись вдруге! Гидко! Мене вивертає від однієї думки про це!

Граф Осбор, клявся, перед Богом у Священному храмі, моїй сестрі Розалії у вірності й любові! До кінця життя! Як так можна!?

І що тепер? Що буде з моєю сестрою? 

Тепер, батько робить ставку на мене, бо розуміє, що від графа більше нічого не отримає: ні військової підтримки, ні золота на укріплення замків, фортець. Нічого! Тільки докори, що Розалія не змогла виконати свій прямий обов'язок – народити сина! І жодна магія королівства не змогла їй у цьому допомогти. Найкращі цілителі виявились – безсилими, й Розілія продовжувала народжувати дочок.

– Луісано! Прийми подарунок герцога! Не стій, як статуя! – спокійно говорив батько, та я знала, що означає цей тон насправді...

Підійшла до старшого чоловіка, важко сказати скільки йому років, та це не важливо, й взяла з його рук, невеликий пакунок, – подарунок на заручини. Це не сам герцог, він не приїхав на власні заручини, надіслав, свою довірену людину.

Криво посміхнулась цьому послу, показуючи, наскільки рада подарунку та цим заручинам.

Все, на цьому моя роль закінчується! У заручинах, як і у самому шлюбі, ця роль дуже маленька. Батько приймає рішення, яку пропозицію руки прийняти, й за кого видати свою доньку. А якщо по правді, то батько обирає не доброго чоловіка для своїх двох доньок, а для себе союзника, щоб закріпити владу й отримати додаткову підтримку й різні вигоди від таких шлюбів.

Виходжу з кабінету, перед дверима завмираю й озираюсь, дивлюсь, як чоловіки розписуються у документах, що засвідчують заручини.

"Це не кінець, це тільки початок" – з цією думкою, закриваю за собою двері. Ігнорую біль у серці... У мене не маю іншого вибору, я не одружусь з герцогом, він точно старий, гидкий, страшний. Не закопаю себе заживо у замку, що знаходиться на краю світу, не народжуватиму раз за разом дітей, за бажанням герцога...

Пробач, мамо, знаю, ти вчила мене покори! Та для мене, покора – це не чеснота, а вада!

За свою свободу, я боротимусь до кінця.

Заходжу до мами, хочу побачити її, можливо востаннє... 

Мама сидить на канапі, вишукана, зібрана, спокійна, покірна! Вона вирішує зі слугою меню на вечерю:

– Луісано, тебе вже можна привітати?!

Мати піднімається і відкриває руки для обіймів.

З чим мамо? Із заручинами з пристаркуватим герцогом, якому я не потрібна? З жирним хрестом на моєму житті?

– Так, мамо, я офіційно заручена!

Вдавано посміхаюсь й показую пакунок, який навіть відкривати не хочу.

– Та, на жаль, сам герцог Вінстонський, не зміг приїхати. Тому, мамо, можеш не хвилюватись так щодо вечері й вибору страв!

– Луісано, у нас все одно сьогодні свято! Така подія, моя дочка одружиться з самим герцогом Вінстонський! Тому ввечері прийдуть гості, щоб привітати тебе з такою значною подією! 

Зробила легкий реверанс, й вийшла.

Подія!? Невже ніхто не розуміє мене? 

У своїй кімнаті розкрила подарунок, й дуже здивована, навіть шокована. Бо чекала традиційних прикрас, вишуканого, старовинного гарнітура з дорогоцінним камінням. Кожен знає, що герцог, один з найбагатших у королівстві, і він володіє майже всіма копальнями, де видобувають золото й діаманти!

Тому й здивувалась побачивши перед собою книгу у шкіряній обкладинці й без назви. Перегорнула першу сторінку та не стримала своїх емоцій...

"Заборонена магія стихій"

Очам своїм не вірю, як? Навіщо? Що це за дар такий! 

На наступній сторінці, була історія стихій, спочатку про повітря, найлегшу та найпоширенішу магію, якою володіє найбільше магів. Керувати повітрям можна за допомогою заклинань, це якщо у тебе найнижчий рівень магії, а якщо найвищий, то й силою думки можна створити смерч, що зноситиме все на своєму шляху. Цей принцип діє до всіх стихій.

Магію можна розвивати, тренувати, вчитися новим заклинанням, новим технікам. Для цього існують магічні Академії, в яких навчають природжених, бути справжніми магами! Бо без знань, без вміння користуватись магією, ти не можеш мати звання мага!

І я його отримаю! Я поступлю в Академію проти волі батька! Й уникну примусового шлюбу! Я вивчуся, отримаю звання мага й ступінь, й тільки тоді стану вільною. Зможу сама обирати, як мені жити, де, що їсти, що одягти...

У мене вже є план дій... 

Всесвітня несправедливість! Титуловані жінки не можуть навчатися, й за них все вирішує батько. Переважно, це з ким одружитись, щоб примножити статки й владу роду.

А жінки без титулів, можуть вільно навчатися у магічних Академіях, й навіть брати участь у воєнних діях й захисті королівства!

Чому? З народження у мене є все що забажаю: найкращі сукні, коштовні прикраси, штаб слуг... Та не має головного – вибору, свободи!

Ще на весіллі сестри я пообіцяла собі, що не повторю її долю! 

За роздумами я до гортала книгу до стихії води. Ось вона, моя улюблена! Вода дарує життя, вона ж з легкістю може його забрати! Та з цим у мене є одна проблема, мій яскраво-рудий колір волосся – вогняний! Це основна ознака стихії вогню, чим яскравіше волосся, тим більше магії! Та моє серце не лежить до цієї стихії, й вогонь мені зовсім не підкоряється, на відмінно від води.