Експеримент іде не за планом

ТЯН

- Ай-я-яй, лише б побачили це читачі… Представники наукової еліти, вищого світу та столичної богеми, які становлять левову частку покупців нашого "Вісника”! Від такого міщанства їх неодмінно вихопив би удар. І вони миттю б скасували передплату - промовив  адепт Валеріан, аристократично розтягуючи слова.

Зовсім страх загубив відтоді, як спеціальним указом її величності його не відпустили до батька на розправу, ще й надали посаду спецкора Вісника з крихітним окладом жалування і великим відсотком за рекламу. 

Тепер він рисачив у пошуках сенсацій і рекламодавців. І навіть так натренувався бігати, що зміг пройти смугу перешкод - хоч і останнім, і зі штрафними балами. Так Валеріан ще й вчитися почне і потім становитиме загрозу імперії. Але це навряд. Вчитися йому ніколи. А заліки й іспити принц-консорт йому намутить. Так воно буде надійніше. Дурний, неосвічений і хитрий - саме те, що треба від правителя сусіднього королівства. Його б ще з Фіолентою помирити, то було б бінго. Народили б красивих і тупих діточок, інтригували б у провінції століттями, тягалися по судах за клаптики територій або воювали. Такі ніякої загрози для Імперії Троянд не становлять.

І цю проблему зараз вирішує мій Змій. 

Після весілля пройшов місяць. І мені зовсім не хочеться розривати наш зв’язок. Та хіба має значення, чого хочеш, коли мусиш? 

Я - Та, Яку Не можна називати. 

Нащо мені ота залежність, серцебиття й постійне запаморочення? Нащо ідеальний супутник і соратник? У нас занадто міцний зв’язок, я занадто сильно кохаю свого ректора. А все одно колись настане час його позбутися. Не може не настати. У темних не повинно бути друзів. А що вже казати про коханих…

Мені так шкода, Змію. Не дивись на мене так, не рви серце.

Змій відчув моє німе прохання й перевів погляд на адепта Валеріана, якого я саме впустила до приймальні. А як не пропустити - він ще тиждень тому записався на інтерв'ю.

Валеріан уже тримав напоготові блокнота й самописне стило - мій недавній винахід для запису лекцій, що миттєво став модним девайсом.

- І що такого міщанського ви тут побачили, мій юний адепте. - поблажливо запитав пан ректор, що зараз сидів перед нами у банному халаті на голе тіло, бо мантія проходила магчистку після ночі в поліційному відділку. 

Він був у доброму гуморі, бо я принесла з їдальні три порції сирничків, і тепер перед Змієм стояло дев’ять тарілок з улюбленим сніданком. І він намащував їх ножем для розрізання конвертів, поперемінно то сметаною, то джемом.

- Ніхто не схвалить і не зрозуміє, аристократів, які снідають столовською хавкою прямо на робочому столі, та ще й не в парадній мантії, а в банному халаті. - фамільярно  пояснив Валеріан. Він вважається третім по авторитетності  гуру з етикету й стилю в Академії.  Ще й  має амбіції стати другим, ха-ха,  після мене.

 - От що буде якщо я зараз зроблю магфото і вивішу навіть не у віснику, а просто в холі біля Марії? - вкрадливо спитав цей пройдисвіт.

- Буде нова мода і шалений попит на сирнички, сметану й апельсиновий джем, адепте - поблажливо пояснив Змій, бо він уже ситий, і голова більше не болить.

І до речі він правий. Бо у нього досвід і точне відчуття стилю. Недарма ж він другий гуру - після мене. Фон був би третій, але те, що він тепер вінценосний, виключає його зі списку. Етикет не дозволяє принцам висловлювати думку про стиль підданих. От Валеріан і проліз в трійку лідерів.

- Це все що ви хотіли повідомити, чи заважаєте панові ректору снідати з якоїсь більш поважної причини? - товсто натякаю Валеріану на те, щоб він нарешті вшивався.

- О, пробачте. Був під враженням зародження нового стилю снідання, все вилетіло з голови. - ляскає себе по лобі адепт Валеріан. - чи пані Тян ощасливить наших читачів поясненням того, що вона робила в поліційному відділку, і чи це не пов’язано с прикрим випадком розбиття скляних реторт в лабораторії?

- Не пов’язане, адепте. Я ходила до поліції, щоб сповістити про крадіжку.

- І як, сповістили?

- Авжеж.

- А що у вас пропало?

- У нас пропали срібні запонки пана ректора.

- Не поріть нісенітниці хоч при мені, принцесо, у нього зроду срібних запонок не було. Тільки золоті й платинові. - сходу відмів мою відмазку цей, висловлюсь політкоректно, член-кореспондент. 

- Ви самі вийдете адепте,чи нехай вас виведе мій уявний друг?

- Чого це я маю виходити. Її величність затвердила ваше ж доповнення до конституції -  право народу на інформацію. От я й намагаюся слідувати основному законові. А ви намагаєтеся мені перешкодити.

- Вам легше стане, адепте, якщоя скажу, що моя секретарка відносила до поліції прохання про посилену охорону периметра у зв’язку з закритим експериментом?

- Закритий експеримент, значить? Ну, це ми ще побачимо. Здається, мені терміново доведеться відвідати вашу прекрасну даму, пане ректоре. Щоб вона попитала свого чоловіка, наскільки це законно - не повідомляти Академію і громадськість про суть небезпечних експериментів.

- І що ж там небезпечного? - спитала я у цього слимака. - в лабораторії постійно щось розбивається і підривається. Власне тому вона й знаходиться глибоко в підвалі й ізольована, щоб ніхто не постраждав. І це все що може хвилювати широкі кола наукової громадськості - скільки сирничків може з'їсти на сніданок пан ректор і скільки склянок розбилося вчора в порівнянні з позавчора? Ви принижуєте наукову громадськість, приписуючи їй такі дріб’язкові зацікавлення.

Адепт Валеріан відступав крок за кроком від нашого з Чмонею наступу й аргументів. Але раптом уперся спиною у двері і явно відчув приплив сил.

- Ні, широкі кола наукової громадськості цікавить, що саме там витекло з реторт і колб. І чи не сталося чогось токсичного і небезпечного.

- А, ви про це? Так би одразу й питали.Там була жива й мертва вода. Спеціально доставлена кур’єром з джерел Життя й Смерті аж із самої Кітонії. І Три види чаю - зелений, білий і червоний, звідти ж. Для експерименту теж. І от вони, адепте Валеріан, прореагували й утворили чисту дистильовану воду. Ашдвао, по-вчоному. Ну то як мінус на плюс або кислота з лугом, щоб вам було доступніше. Все нейтралізувалося, на столі утворився чайний бленд з трьох видів чаю. Прибиральниці уже прибрали, все пучком, ясно тобі, нишпорко? - спитала я, а Чмоня вкусив Валеріана за його аристократичний ніс.