Все трапилося випадково, як і планувалося

ТЯН
Все трапилося випадково, як і планувалося.

Тобто я відкрила для себе джерело заробітку.

Це сталося, коли я перелякано дивилася, як до пана ректора підбігали з трьох сторін дві адептки й викладачка. Вони тримали в руках якісь папери, очі їх палали безумством. І вони б затоптали мене й не помітили, якби я вчасно не відскочила.

А пан ректор  холодно відвертається.

- Панно секретарко, прийміть у цих панн їх заяви і розберіться. - кидає він через плече і зникає з місця зіткнення.

І до мене доходить - от я тормоз, тато б посміявся з мене.

Та пан ректор просто місцевий краш. 

А  думаю, чого це він так  скинувся, що якась дикунка з боліт про нього не в курсі. Ах-ха. 

Тепер я знаю, як заробити трохи грошей!

- Шановні панни, підходьте по одній з вашими заявами. І ви ж розумієте, хто визначає черговість їх подання панові ректору? Або неподання. якщо це не ділові папери.

Притчі він мені розказуватиме. Що зовнішність не рішає і пара у нього уже є. 

Що мені до його пари? 

У мене своя буде. Свій. Ще кращий. Ще тепліший. Ні, тепліший не треба, як раз такий теплий. Ще красивіший. Ой, ні, куди вже більше, тої краси на десятьох вистачить. 

Він у мене буде тактовний, і я йому сподобаюсь з першого погляду. Як тато мамусі. Ми поглянемо одне одному в очі  …

І власне я не знаю, що далі. Тато відмовляється говорити на цю тему і каже, що якщо що, він ноги-руки повідриває й місцями поміняє тому поганцеві.  

А ма каже, що від цього не втече ніхто, так щоб я не переймалася.

Ну так от. 

Мій пара? Пар? Кароч. Мій суджений буде ... у нас все буде з першого погляду і ми будемо жити довго і щасливо… 

Ой. 

Так он що ті хейтери понаписували.  Або скоріше хейтерки. Ну нехай начуваються!  Вирахую, хто це пише, і поставлю в кінець черги або нехай платять в потрійному тарифі.

- Адептко Тяяян. - о, ще одна красапєта. - Я розумію, що довго і щааасливо.   - хлип-шморг. - Але можна останню... Останьненькууу?

- Тільки заради вашого душевного спокою, адептко Доннеркурвен.  І розумієте, все так дорожчає.

- Я розумію, звісно. Скільки? Щоб без черги.

Я підіймаю два пальці.  Адептка Доннеркурвен трясе головою, практично готовою для носіння дредів. І простягає мені записку тремтячими  пальцями з вигадливим найлдизайном. 

От що побутова живіотворяща магія робить - рівні зубчики імітують обкусаність і схильність до тонкої душевної організації, зірочки - натякають на ранг сімейства, сердечка на ясно що. А діаманти у вигляді напилення навіть мене мало не доводять до екстазу.  

Я потираю вказівний палець об великий. І дивлюся запитально.

- Там, всередині загорнуто. - товсто натякає заплакана адептка.

Я велично киваю, майже як її величність на засіданні ректорату, коли дозволила збільшити бюджет. Бо у нас з  паном ректором гарні показники зі збільшення жирів у маслі. 

Тобто магії. Сирої. В перерахунку на душу населення й особливо на душу преподів академії.

Так, про що це я?

- А... Он воно як, адептко Доннеркурвен. Сьогодні ж це буде на ректоровому столі. Як тільки рука пана ректора торкнеться паперу, ви отримаєте сигнал у виді статичного розряду родової магії. 

Нащо їй знати, що то її вкусить Чмоня.  Які статичні розряди, вчитись не пробувала?

Але я чесна дівчина, тож пан Ректор торкнеться її послання. Бо я покладу його між діловим листуванням. Він насвариться звісно.Не за дві монети можна й послухати ті повчання.

От коли я беру три золотих, іду у справах на пару хвилин, ав його кабінет прориваються без запису …

Всяке буває. Одного разу мені довелося  навіть відсиджуватись на шафі всю ніч. 

І чого злитися? В наші часи дівчатам не так просто заробити.

Я ховаю чесно зароблене в рукав,Чмоня принюхується до жертви, щоб не переплутати й стрибає на записку.

Адептка Доннеркурвен не стримує сліз щастя, я не стримую задоволення від того, що складаю ще дві монети до  скриньки з посагом. 

Мій суджений не знайде мене на помийці й не посміє колоти очі тим, що взяв голу-босу.  

Ні, тато не докоряє мамусі. Навпаки, то вона йому докоряє, що залишилася без пристойного посагу. І мені нагадує, що дівчина має тугіше набивати подушку безпеки.

Ви спитаєте, нащо я це роблю, адже можу з однієї монети зробити дюжину, з дюжини - дванадцять дюжин і за добу стати найбагатшою нареченою всесвіту й околиць?

Ну пан ректор теж про це питав. Вірніше не так прямо. А наказав доповісти про те, чому я не можу зробити стільки грошей для казни, щоб вистачало на Академію, а може б і ще на щоськорисне для держави. 

І довелося на трьох аркушах поясняти, що не все можна робити з того, що можливо. Бо якщо десь грошей стане в стоп’ятсот разів більше, то вони одразу і коштуватимуть у стп’ятсот разів менше. Це називається гіперінфляція. А золото - то загальне мірило. І його не може бути багато, бо тоді воно нічого не коштуватиме. І знову доведеться знаходити те, чого мало. Щоб воно було мірилом вартості.

Я пишу такі доповіді на відробіток за прогули. Бо не встигаю. Фінансування пішло, справ багато. Накази й розпорядження, графіки зустрічей, розклад.

Ще й ректор змушує мене замінювати його на лекціях з бойових мистецтв.

Бо дуже зайнятий. А на лекціях битися не навчиш.

Добре, що почерк у нього розбірливий, не те, що в мене. 

Я читаю по написаному, Адепти щось там малякають у конспектах. Хто відволікається або дозволяє собі недоречні жарти, з тим потім стаються невеличкі неприємності. Типу спіткнувся при дівчині, що дуже подобається, розлив на себе суп в столовці й все таке. 

І воно не закінчиться, поки неуважний до бойових мистецтв і уважний до моєї зачіски чи нульового розміру адепт не здогадається писати конспект про мечі-бастарди й хуки справа й мовчати в тряпочку.