Чого тут так жарко, тобто холодно?

ЗМІЙ

Дитячий садочок, як він є.

- Адептко, я ж просив - без циркових ефектів. Я розумію, на ваших родових болотах довгими осінніми вечорами, коли нудно, можна й таке тренувати. Ви б ще кинджалами кидалися у свого Ректора.  Нащо ці дешеві ефекти? Ви хочете  прославитись як принцеса цирку? Тоді нащо вам диплом. Вас будь-яке шапіто радо візьме. Будете в трико з паєтками блищати й вражати  провінційну публіку.

Напвідитина в пропаленому комбінезоні й сажі на лівій щоці нервово кривить завеликий для її маленького личка рот, її  незвичного болотного відтінку  і великі, як у ляльки, очі наповнюються сльозами й розпачем.

- Я не… Я зараз , мені треба диплом.

От ще дітей я не лякав у своєму пропащому житті.

- Та в курсі я, що треба. Цирк - то справа молодих. А диплом, то назавжди. 

І одразу ж було видно, що дитина росла без розкошів. Кісточки тонкі, шкіра бліда і нігті обкусані, ніякого натяку на зачіску. Навіть якби не треба було, взяв би на роботу. Бо їй треба на щось жити.

А головне - то просто диво. Найменшого натяку на нездоровий потяг до моєї драконячої суті немає. І взагалі ніякого отого специфічного інтересу, що мене бісить і переслідує, наче родове прокляття.

І оцей безлад на столі ніби натякає, що всі строки вийшли.

Я нічого не можу без нормальної секретарки. Писаря по-тутешньому. Писарки. 

Бо хлопці тут або бойовики, або некроманти. І вони з багатих родин, бо то родова магія, а з такими талантами тільки ідіот не розбагатіє. Тому хлопці в секретарі на підробіток не підуть. 

А як  недавно, на відробіток за прогули або незаліки, то он що на столі робиться.

Бутерброд до речі тут точно був. Тільки що бачив. І де він? 

Їсти хочеться. А ще він потім спортиться,  он спека яка. 

Хух, жарко. А розстібати сорочку перед адепткою - то явна провокація Одразу скаже, що зобов’язаний женитись, як порядний. Аж дихати важко, так душно. 

Стоп. Чого це важко, яка спека? Жовтень місяць. Вона запізнилася на місяць на заняття.

Невже інфекція?  Тьху. Ми ж не хворіємо. У нас температура, що вбиває віруси. Та нам взагалі все одно на температуру навколо. У нас своя є. 

Тоді це порча. Вона мене зурочила? Смішно. Я взагалі не засік магії. Там якщо і є щось, то в гомеопатичній кількості.

І мені треба секретарка. Навіть якщо зурочить. Магда відчитає.  Велике діло. А зате ця адептка на мене не облизується, нічого про мене не вивідувала. І досі ще притомна. Це було так незвично, що можна було б навіть образитись - якби саме це й не було треба для справи.

Дівчинка подивилася мені, своєму ректорові, прямо в душу повними сліз очима.

Ну чого вона? Терпіти не можу, коли рюмсають.

- Так, адептко. Зосередьтеся. Ми ж домовилися. Тут не залік. Просто зосередьтеся й покажіть щось з родової магії. Що б вам ще дати? О. Бутерброд знайшовся. Правда трохи пошкоджений,  на ньому стояло преспап'є.  

- Нічого. - голос не тремтить, молодець, стресостійка. - Те, що треба. Давайте. Бутерброд навіть краще.

Вона гидливо бере мій незбувшийся обід двома пальцями з обкусаними нігтями й кидає його в рукав. Негігієнічно, уявляю, щоб  на це сказала моя бідна матір. 

Вона б точно сказала, що не треба розводити свинюшник на столі й ставити на бутерброди що попало. 

- Мамо, ти там , мабуть, всі сльози виплакала через те, що я пропав.  Та от же ж. Місія не виконана.

Мене бар’єр не пускає до батьків без пари. І це сумно, бо батько чекав на мою матір кілька тисячоліть. Правда в анабіозі переважно. Але сам факт.

 Ну нема тут моєї пари, що я зроблю?  

І що ця адептка знову робить?  Ворошиловський стрілець, на ім'я Тян, щоб це не означало. Зараз як поцілить тим бутером по сорочці, буде жирна пляма. І доведеться йти на побутовий, щоб вичистили. І тамтешня декан точно подумає, що я до неї підкочую. 

Фух. Жарко. 

- Адептко, тільки обережно. 

Вона прикушує губу. В інших дівчат це  було б еротично. А в неї видно, що вона просто зосереджується. І знову махає на мене, от же ж вперта.

Упс.  

Переді мною фаянсова тарілка з трьома бутерами. Підсмаженими. От чого так жарко було. 

- Дуже навіть непогано, адептко, ви прийняті. - кажу з набитим ротом.  Пара зелених лялькових очей з-під рудої закудланої кучми дивиться на мене з осудом. Що, не можна говорити з набитим ротом? Ще одна знатокиня етикету знайшлася. А не снідати й не обідати можна?

Ми, дракони, не можемо без їжі. У нас такий обмін - маманегорюй. Нам треба їсти вчасно й багато. Ну для людей багато. А нам просто вдосталь. 

Чого вона витріщилася?

Ну хіба можна так дивитись, воно ж поперек горла стане.  

- Беріть адептко - чую я свій голос і бачу руку з тарілкою, простягнуту до неї. Мою руку, щоб ви розуміли всю неможливість ситуації. Дракони не діляться їжею. Правда то не моя їжа. Технічно вона її. Але все одно.

Маленька лапка хапає бутер, підносить його до великого рота, і бутер зникає. Отак, одним ковтком. Не дай Боже так зголодніти.

- Адептко, що ви знаєте про діловодство?  - питаю й удаю, що не бачив, як вона проковтнула бутер цілком. - ви пропустили обід. А вечеря тут через п’ять годин.

- Нічого. - відповідає статечно. - Я наїлася, дякую, пане ректоре. Я багато чула про діловодство. От просто майже кожного дня про нього чула. Від батька. Хоча не практикувала ще ні разу. Але я швидко вчуся.

- Сподіваюся. Бо з вас буде вимагатись тримати цей стіл чистим від паперів. Переглядати кореспонденцію. Важливу нести мені на підпис і читання. Неважливу кудись дівати, на ваш розсуд. Записувати й розсилати накази, вести кореспонденцію. І приносити мені каву й обід з трактиру навпроти. Бо в столовій надто малі порції.

- Це не проблема. Я можу їх збільшувати в середньому в три рази. А якщо постаратись…

От воно - щастя.