Глава 15. Зустріч рівних

Глибокі тіні провулка повільно розступилися, і на тьмяне світло, що пробивалося з площі, впевнено вийшов чоловік. Герцог Олівер де Мирамар виглядав монументально: ідеальна виправка, розкішний темно-синій мундир із важкими золотими еполетами та пронизливий, крижаний погляд сірих очей, який, здавалося, бачив співрозмовників наскрізь. У його вигляді читалася абсолютна, непохитна влада над усім південним узбережжям.

Тієї ж секунди, щойно адмірал зробив крок уперед, Олівер Бланкастел і Кайден синхронно, без жодного слова перекрили собою вузький простір. Обидва північани виросли просто перед Мінсу, надійно відгороджуючи втомлену дівчину своїми широкими спинами. Олівер Бланкастел, як і раніше, міцно стискав руків’я меча, готовий до будь-якого розвитку подій.

— Батьку! — Валері обурено смикнулася, збираючись щось різко сказати, але її слова застрягли в горлі.

Мінсу, яка до цього тихо сиділа на сходах, раптом зробила те, чого жоден із чоловіків не очікував. Вона м’яко, але впевнено поклала долоні на плечі Олівера та Кайдена, змусивши їх трохи розступитися, і рішуче ступила вперед, виходячи з-за їхнього надійного укриття. На її блідому від втоми обличчі не було ані краплі страху — лише зосередженість.

Дівчина плавно, з бездоганною витонченістю схилила голову, вітаючи правителя Півдня з найвищою аристократичною пошаною, ніби все життя провела при імператорському дворі, а не в задушливих офісах Сеула.

— Вітаю вас, Ваша Світлосте, герцогу де Мирамар, — її рівний, чистий голос прозвучав напрочуд твердо в нічній тиші. Мінсу випросталася й прямо зустріла його важкий, пронизливий погляд. — Дозвольте представитися. Лі Мінсу.

Південний адмірал кілька секунд зберігав крижане мовчання, уважно вдивляючись в обличчя Лі Мінсу. Його проникливий погляд ковзнув по накинутому капюшону, а потім повільно перемістився на чоловіків, що стояли за її спиною. Темні очі старшого Олівера де Мирамар трохи звузилися, а на його суворому обличчі із сивими вусами промайнула холодна, ледь помітна посмішка.

— Хм... Лі Мінсу... — низьким, рівним голосом повторив герцог Півдня, смакуючи незнайоме ім’я на язиці. Він перевів свій важкий, пронизливий погляд прямо на північного герцога, який прикривав дівчину. — Неймовірно цікавих людей ви збираєте навколо себе, герцогу Бланкастел. Не думав, що застану грізного генерала Півночі у простому одязі в темних провулках мого міста.

Зрозумівши, що приховувати маскування перед правителем узбережжя більше немає сенсу, Олівер Бланкастел повільно прибрав руку з руків’я меча. Він трохи розправив свої широкі плечі й стримано, із суворою гідністю кивнув старшому колезі за титулом, прямо зустрівши його погляд.

— Вітаю вас, Ваша Світлосте, герцогу де Мирамар, — спокійно, глибоким і рівним голосом відгукнувся Бланкастел, витримуючи бездоганний тон найвищої дипломатії. — Мій візит на Південь мав залишитися таємним, але, як бачите, обставини внесли свої корективи.

Валері, що стояла поруч, здивовано перевела погляд із батька на Олівера Бланкастела, а Кайден за спиною Мінсу лише тихо й багатозначно хмикнув, розуміючи, що тепер приховувати карти безглуздо. У вузькому провулку віч-на-віч зіткнулися дві наймогутніші сили цього континенту.

Герцог де Мирамар повільно опустив погляд на зруйновані, а потім дивним чином відновлені мармурові стіни провулка, і в його очах промайнув глибокий, важкий інтерес. Він надто добре розумів, яку небачену, моторошну силу щойно продемонструвала ця чужоземка.

— Ви маєте рацію, обставини змінилися для всіх нас, Бланкастел, — рівним, владним тоном промовив адмірал, злегка поправляючи золоті еполети на мундирі. — Я бачив, що сталося на площі. І як правитель цих земель, я не можу просто так узяти й відпустити вас після побаченого. На нас чекає дуже довга й серйозна розмова. Пропоную перенести її до мого маєтку, поки варта не оточила цей район. Сподіваюся, ви не відмовите мені в цьому скромному проханні?

Кайден при цих словах подумки завив, готовий проклясти той самий день, коли погодився на цю південну авантюру.

«Блін... Ну за що мені все це? — песимістично нарікав подумки великий маг Вежі, понуро плентаючись позаду всіх і кидаючи стражденні погляди на небо. — Ми ж просто приїхали по клятий хлопок і насіння! Звичайна текстильна вилазка! Якого біса все вічно скочується в цю кромішню дупу?! Спочатку божевільна наречена, потім монстри з розлому, а тепер нас під конвоєм тягнуть до самого головного адмірала узбережжя! Та я краще б цілий тиждень у Вежі макулатуру перебирал, ніж стирчав у цій південній глушині...»

Поки смарагдоволосий маг подумки прощався зі своєю свободою, Мінсу трималася бездоганно. На її блідому від утоми обличчі не відбилося ані краплі паніки чи хвилювання. Навпаки, у ній миттєво увімкнувся режим професійного топменеджера сеульського бренду.

Вона розправила плечі, тепло й неймовірно велично усміхнулася герцогу Півдня, повністю перехоплюючи ініціативу в насупленого Олівера Бланкастеля.

— Ми з величезним задоволенням приймемо ваше запрошення, Ваша Світлосте, — м'яко, але напрочуд вагомо промовила Мінсу, і її голос прозвучав, наче найчистіший шовк. — Дякую за гостинність. Я й сама вже дуже давно хотіла особисто поговорити з великим герцогом де Мірамар.

Старший Олівер де Мірамар здивовано підняв брову, явно не очікуючи від тендітної босоногої дівчини в капюшоні такої неймовірної впевненості та королівської гідності. Але в його жорсткому погляді промайнуло мимовільне, глибоке схвалення — ця Лі Мінсу вміла вести гру на рівних.

Герцог де Мірамар розуміюче хмикнув на слова Мінсу, а потім різко, по-військовому розвернувся до мага, який причаївся в тіні. Його низький, громовий голос прозвучав напрочуд серйозно й владно, змусивши всіх присутніх миттєво випростатися:

— Кайден Евергарт!

Наш великий смарагдоволосий телепортатор особистого користування від такого грізного й офіційного окрику з боку невдалого тестя добряче здригнувся. Увесь його песимізм як рукою зняло. Кайден миттєво випростався, ковтнув і з помітною, незвичною для нього напругою видавив: