Глава 12. Випадкова споріднена душа

У кабінеті запанувала важка, відчутна тиша. Олівер і Кайден мовчки переварювали інформацію, тоді як Мінсу незворушно спостерігала за ними, підперши підборіддя рукою.

— Так, великі захисники Люмінеля, згортаємо щелепи назад, — першою порушила мовчання дівчина, повертаючи хлопців до реальності. — Панікувати й гіпнотизувати мій компас прямо зараз немає жодного сенсу. Бог чітко дав зрозуміти: прилад сам вкаже шлях, коли Темрява підбереться близько. А поки він мовчить, у нас є значно приземленіша й нагальніша проблема.

— І яка ж? — Олівер нарешті повернув собі дар мови, втомлено потираючи чоло після нещодавнього зіткнення.

— Ваша порожня скарбниця, пане герцогу, — Мінсу виразно постукала пальцем по стосі фінансових звітів. — Щоб запечатувати розломи, нам доведеться подорожувати. А щоб подорожувати, утримувати армію й банально не померти тут з голоду, Півночі потрібні гроші. Мій план із теплицями та масовим пошиттям готового одягу стандартних розмірів усе ще в силі. Але щоб запустити виробництво, нам потрібні матеріали. Тканини, насіння, інструменти — де ми все це візьмемо?

Кайден, який уже встиг повернути собі звичний пафосний вигляд, задумливо примружив рожеві очі й клацнув пальцями.

— На Півночі ми точно не знайдемо якісного шовку й теплого бавовняного полотна в потрібних обсягах, — задумливо протягнув маг, поправляючи смарагдовий пасмок волосся. — За цим добром потрібно їхати на Південь. До самого впливового й процвітаючого торгового дому на континенті.

Олівер похмурнів, і на його суворому обличчі зі шрамом відбилася глибока задумливість. Схрестивши руки на грудях, він глухо промовив:

— На Півдні всім заправляє великий клан Мірамар. Вони тримають у своїх руках усі великі поставки текстилю, якісного насіння та інструментів. Але вести з ними справи — це найвищий рівень дипломатії. Голова дому Мірамар — неймовірно далекоглядна, розумна й чесна людина. Він ніколи не підписує контракти наосліп і одразу бачить будь-які приховані мотиви. До них потрібен особливий, бездоганний підхід.

— Бездоганний підхід і чітка стратегія? О, пане герцогу, вважайте, що ви звернулися за адресою, — переможно всміхнулася Мінсу, в якій миттєво прокинувся професійний азарт бувалого сеульського маркетолога. — Захищати бізнес-плани перед суворими інвесторами — це моя базова спеціальність. Повірте, проти моїх навичок ведення чесних переговорів і презентації вигідних проєктів не встоїть жоден південний лорд. Збирайте валізи, хлопці, ми вирушаємо на Південь!

Кайден весело хмикнув і зробив елегантний крок уперед, плавно змахнувши рукою в темній мантії.

— Навіщо нам валізи й довгі тижні в тряскій кареті, коли у вас є я? — самовдоволено протягнув маг, і його рожеві очі спалахнули яскравим неоновим світлом. — Прошу закрити штори, наша подорож на Південь починається просто зараз.

Не встигла Мінсу навіть моргнути, як Кайден різко клацнув пальцями. Тієї ж секунди простір посеред кабінету Олівера пішов химерними хвилями, і повітря з тріском розірвала величезна просторова тріщина, що сяяла смарагдовими іскрами. Від неї повіяло незнайомим теплим вітром, ароматом квітучих садів і морською свіжістю.

Олівер спокійно, наче робив це щодня, поправив комір своєї важкої мантії й першим упевнено переступив через сяючу межу порталу.

Мінсу ковтнула, зачаровано дивлячись на магію, що колихалася. Сеульське метро визначено не йшло ні в яке порівняння з місцевими технологіями. Зробивши глибокий вдих, дівчина заплющила очі й ступила слідом за герцогом, назустріч загадковому клану Мірамар.

А коли Мінсу розплющила очі — у неї перехопило подих.

Замість крижаного вітру, вікового сірого пилу й похмурих кам'яних склепінь Бланкастеля її зустріло сліпуче, щедре сонце. В обличчя вдарило тепле, лагідне повітря, просякнуте ароматами екзотичних квітів і виразним солонуватим запахом близького моря. Прямо перед ними, потопаючи в соковитій зелені пальм, розкинувся розкішний маєток клану Мірамар, збудований із найчистішого білого мармуру, який буквально сяяв на тлі блакитних хвиль.

— Уф, ну й спека! — щасливо розсміялася Мінсу, підставляючи обличчя сонячним променям.

Одним легким, витонченим рухом вона скинула зі своїх плечей важкий, підбитий хутром плащ, залишившись у простій, тонкій бавовняній сорочці та вільних штанях місцевого мандрівника.

Олівер і Кайден у цей момент усе ще стояли позаду неї, оповиті завихреннями сяйливої смарагдової імли. Магія Кайдена просто на очах розчиняла їхній пафосний гвардійський одяг, важкі обладунки й довгі мантії, перетворюючи їх на скромні, непоказні костюми звичайних міських жителів із легкої сірої тканини. Жодного золотого шиття, жодних родових гербів — ідеальне маскування, щоб не привертати зайвої уваги варти Мірамар від самого порога.

— Так-то краще, — схвально кивнув Олівер, розправляючи плечі в легкій сорочці й звикаючи до незвичної спеки. — Ходімо. Пройдемося торговими вулицями, поки не настала полуденна спека. Потрібно оглянутися.

Мінсу із захватом рушила слідом за чоловіками в бік виднілих удалині жвавих міських кварталів.

Місто зустріло їх оглушливим, веселим гамором, який після гробової тиші засніженої Півночі здавався Мінсу чимось неймовірним. Торгові вулички були вимощені акуратним світлим каменем, а по обидва боки тягнулися нескінченні ряди строкатих крамниць. У повітрі стояв густий, дурманливий аромат: тут змішалися запахи свіжоспеченого хліба, смаженого на вугіллі м'яса, стиглих цитрусів і якихось східних прянощів, від яких Мінсу навіть кілька разів чхнула. Повсюди снували люди в легкому яскравому одязі, голосно сперечалися хитрі зазивали, а з вікон других поверхів, прикрашених квітучими ліанами, долинав дзвінкий сміх.

Мінсу йшла трохи попереду хлопців, і її очі буквально розбігалися. У ній миттєво прокинувся професійний азарт. Вона раз у раз зупинялася біля прилавків, змушуючи Олівера й Кайдена завмирати слідом за нею.

— Неймовірно... — бурмотіла дівчина, зачаровано розглядаючи величезні рулони найтоншого шовку всіх кольорів веселки й гори добірного зерна в мішках. — Олівере, ти тільки поглянь на це! Місцеві торговці геніальні у викладці товару. Вони виставляють найяскравіше й найдорожче вперед, щоб привернути погляд покупця. Це ж класичний мерчандайзинг! А ціни... ціни на тканини тут утричі нижчі за ті, що твої скарбники вписували у звіти Півночі! Вас там нахабно обважували й обдирали як липку!