Розділ 11. Критика від маркетологині

— Чому тут усе настільки погано?.. — пробурмотіла Мінсу, перегортаючи пожовклі сторінки звітів. — Це ж якийсь абсурд. Логіка така сама, як у продуктової крамниці на глухій околиці міста, де найближчий житловий будинок за кілометр, а власник щиро дивується, чому до нього ніхто не заходить за покупками.

Дівчина перегорнула наступну сторінку, і її брови здивовано поповзли ще вище.

— У скарбниці взагалі немає грошей, — констатувала вона, уважно вдивляючись у сухі цифри. — Хм... Прибутки з цих земель майже відсутні. Тепер мені абсолютно зрозуміло, чому сьогодні дорогою сюди я майже не бачила слуг і чому половина замку Бланкастел перебуває в такому занедбаному стані. Герцогство буквально виживає. Усі кошти й ресурси, до останньої монети, йдуть на утримання армії та захист від монстрів.

Мінсу переглядала фінансові документи, перебуваючи в цілковитому шоці від місцевої безграмотної бюрократії. Та здивування швидко змінилося професійним азартом. Багаторічний досвід роботи в маркетингу й холодний сеульський прагматизм миттєво взяли гору над усіма іншими емоціями. Її мозок запрацював у звичному режимі — режимі жорсткого кризового менеджменту, пошуку рішень, модернізації та порятунку економіки цих суворих північних земель.

— Що ти тут робиш? — раптом пролунав над самим її вухом низький, глибокий голос.

— Дивлюся, наскільки тут усе запущено, — машинально відповіла Мінсу, навіть не відриваючись від документів і продовжуючи водити пальцем по рядках. — Тут потрібно багато чого змінити, щоб усе запрацювало як слід. Це, звісно, займе чимало часу, але цілком реально. Насамперед треба налагодити місцеве виробництво й торгівлю зі столицею. Тоді економіка оживе, і ця вічна фінансова проблема Бланкастел просто зникне.

— І як саме ти собі це уявляєш? — знову запитав той самий голос, у якому цього разу вже виразно звучала щира цікавість.

— А-А-А! — пронизливо скрикнула дівчина, підхопившись зі стільця.

Лише тепер її мозок нарешті збагнув, що це був не внутрішній голос і не власні думки, а цілком реальна людина.

Мінсу різко обернулася й завмерла.

Прямо над нею, трохи нахилившись до столу, стояв Олівер. Вона настільки захопилася цифрами, що відповідала на повному автоматі, зовсім не звертаючи уваги ні на довколишній світ, ні на кроки господаря кабінету.

— Ну навіщо ж так лякати?! Я мало не померла від переляку! — швидко випалила дівчина, судомно притискаючи долоню до грудей. Серце шалено калатало, і їй здавалося, що цей стукіт чути на весь замок Бланкастел.

Несподівано герцог розсміявся.

Це був гучний, щирий і по-справжньому живий сміх, від якого Мінсу навіть розгубилася й здивовано розплющила очі. Вона й уявити не могла, що цей суворий воїн, укритий шрамами, взагалі вміє так відкрито сміятися.

— Вибач. Схоже, ти була настільки захоплена, що навіть не почула, як я зайшов, — сказав Олівер, усе ще м'яко всміхаючись і дивлячись на неї згори вниз. Його суворий погляд помітно потеплішав. — Але, судячи з твоєї бурхливої енергії, тобі вже значно краще. І це мене щиро тішить.

Мінсу мимоволі ковтнула, відчуваючи, як щоки знову наливаються рум'янцем.

Його усмішка неймовірно змінювала все обличчя, роблячи Олівера напрочуд привабливим.

Та професійний інстинкт маркетологині швидко повернув її до реальності.

Вона перевела погляд з усміхненого герцога назад на захаращений стіл і насупилася, знову зосередившись на роботі.

Зніяковіння минуло, а сумління досвідченої сеульської фахівчині негайно вимагало професійного порядку.

Мінсу суворо насупила брови, рішуче відсунула вбік порожні кухлі й упевнено вказала Оліверові на розгорнуті фінансові звіти.

Розділ 11. Критика від маркетологині

— Сміх сміхом, пане герцогу, але ваші скарбники — цілковиті дилетанти, — серйозно й безапеляційно заявила вона, вимогливо дивлячись на чоловіка. — У вас тут бюджетна діра більша, ніж просторові розломи. Якщо й далі бездумно зливати всі ресурси в одну точку, вас не врятує жодна армія — замок просто збанкрутує зсередини.

Олівер миттєво перестав усміхатися. Його обличчя знову набуло звичного суворого виразу, але в очах промайнув неприхований інтерес. Він навіть не подумав обуритися такій зухвалості чужоземки. Навпаки, сперся руками об край столу й трохи нахилився ближче, уважно готуючись вислухати її доводи.

— І що саме ти пропонуєш змінити, Мінсу? — тихо запитав герцог, не відводячи від неї уважного погляду.

Мінсу впевнено перегорнула сторінку звіту й тицьнула пальцем у графу витрат на закупівлю продовольства та пошиття обмундирування для гвардії.

— По-перше, ви витрачаєте просто астрономічні суми на одяг — і для звичайних людей, і для солдатів, — упевнено почала вона. — Це повна нісенітниця. Треба запровадити систему готового одягу стандартних розмірів. Створимо кілька базових лекал для різного зросту й статури, наймемо місцевих жінок, які зараз сидять без роботи, і запустимо масове виробництво. Це щонайменше втричі скоротить витрати на пошиття!

Олівер здивовано підняв брову. Простота й водночас геніальність цієї ідеї його явно вразила. У цьому світі до стандартизації розмірів ще ніхто навіть не додумався.

— А по-друге, — переможно всміхнулася Мінсу, — ми вирішимо проблему із золотом, яке ви цілими возами відправляєте на Південь за зерном та овочами. Ми побудуємо тут, на Півночі, теплиці.

— Теплиці? Що це таке? — перепитав Олівер, насупившись. — На цій промерзлій землі нічого не росте, Мінсу. Сніг тут іде майже цілий рік.

— Облиште свої стереотипи, пане герцогу. У нас є можливість створити те, що дозволить вирощувати врожай просто посеред снігу, — хитро примружилася дівчина. — Теплиця — це спеціальна споруда, яка утримує всередині тепло й вологу, завдяки чому рослини можуть нормально рости. Звісно, не всі овочі чи фрукти можна вирощувати таким способом, але ми підберемо відповідні культури. До того ж у нас є великий маг Кайден, який байдикує без діла. Нехай він разом із магами Вежі натягне над грядками прозорі теплові бар'єри з мани й підігріває землю. А ще нехай почаклує над насінням, щоб воно швидше проростало й не боялося холоду. Свіжі овочі та зелень на Півночі? Та ви не просто забезпечите ними себе — ви ще й продаватимете їх південцям утридорога!