Розділ 9. Розмова не за сценарієм

Ранок наступного дня видався напрочуд сонячним. З блідого неба повільно падав м'який пухнастий сніг, що іскрився в рідкісних сонячних променях і по-справжньому тішив око — рідкісне видовище для цих суворих і вічно похмурих земель Люмінель.

У м'якому ліжку самого Північного герцога мирно сопіла мила дівчина, закутана у важкі хутряні ковдри. Мінсу відновлювала сили, поки її виснажений сеульський організм намагався звикнути до божевільних законів цього світу й осмислити все, що сталося.

Тим часом великий маг уже вирушив у свою довгу подорож до Вежі Магів.

Пройшовши крізь мерехтливу завісу просторового порталу, Кайден опинився в головній залі Магічної Вежі.

Усупереч очікуванням більшості людей, це місце зовсім не виглядало похмурим чи запиленим. Центральний хол вражав своїми колосальними масштабами: стіни, висічені з монолітного синювато-чорного обсидіану, здіймалися високо вгору, гублячись у напівтемряві під самим куполом. Уздовж стін, підкоряючись законам магії, а не тяжіння, повільно ковзали вгору й униз сотні важких дерев'яних стелажів, ущерть заповнених стародавніми фоліантами та сувоями. Повітря було насичене магічною енергією й пахло озоном, старим папером та дорогими пахощами, а замість смолоскипів простір освітлювали лазурові й фіолетові сфери, що плавали в повітрі, приховуючи у своєму сяйві відповіді на будь-які запитання.

— Які люди, — промовив чоловік у світло-сірому плащі із золотою вишивкою.

Це був Лукас Кляйн — заступник голови архіву Вежі Магів і, за сумісництвом, чи не єдина людина в цьому місці, яка не падала непритомною від самого лише погляду Кайдена.

Лукас мав бездоганний вигляд, ніби щойно зійшов з обкладинки столичного журналу: акуратно вкладене темно-каштанове волосся, легка, майже непомітна щетина та незмінна пара бурштинових очей, напівприкритих хитрим примруженням. Золота вишивка на дорогій мантії ліниво поблискувала у світлі магічних сфер, підкреслюючи його високий статус. Проте вся його поза — розслаблена, із засунутими в кишені руками — красномовно свідчила про абсолютне небажання займатися бодай якоюсь серйозною роботою.

Кайден лише важко зітхнув, подумки готуючись до чергової порції сарказму.

— І тобі здоровенькі були, Кляйне, — відгукнувся смарагдововолосий маг, схрестивши руки на грудях. — Бачу, дедлайн із нічогонероблення в тебе йде чітко за графіком.

Лукас театрально притиснув долоню до серця, удавано ображаючись.

— Ображаєш! Узагалі-то я тут не покладаючи рук створюю видимість бурхливої діяльності. Але заради твого несподіваного і, я майже впевнений, вкрай проблемного візиту так уже й бути — зроблю перерву. Ну, розповідай, через який черговий апокаліпсис ти цього разу вирішив ушанувати нас своєю присутністю?

— А тобі яке до цього діло? — сухо відповів Кайден, навіть не думаючи змінювати свою величну й неприступну позу.

Погляд його рожевих очей став іще холоднішим, а довге смарагдово-зелене волосся розкішною хвилею ковзнуло по плечах, коли він демонстративно відвернувся від співрозмовника. Кайден виглядав до біса ефектно й пафосно, усім своїм виглядом показуючи, що він — великий маг, а всі інші лише плутаються в нього під ногами.

Лукас Кляйн лише весело фиркнув, анітрохи не злякавшись цієї крижаної аури. Він неквапливо сперся спиною на перила парячих гвинтових сходів, схрестив руки на грудях і зміряв друга найбільш іронічним поглядом.

— Ой, та припини вже цю свою велику драму, Кайдене, — Лукас закотив бурштинові очі. — Мене це стосується безпосередньо! Щоразу, коли твої прекрасні рожеві очі звужуються від злості, а зелені кучері починають іскритися від мани, в архіві оголошують надзвичайний стан. І чомусь саме мені потім доводиться розгрібати тонни стародавньої макулатури після твоїх скромних пошуків! Тож зізнавайся: ти знову зламав якийсь просторовий артефакт чи цього разу все набагато веселіше?

Кайден на мить замислився, згадуючи Мінсу, яка зараз мирно спала, закутана в ведмежі хутра, і її шалену золоту магію, що легким рухом руки запечатала розлом. Розповідати Кляйну про дівчину-маркетолога з іншого світу завчасно йому зовсім не хотілося, але без його перепустки до закритої секції архіву пошуки могли затягнутися мало не до наступного століття.

Кайден швидко озирнувся, оцінюючи обстановку. Головна зала Вежі Магів хоч і здавалася майже порожньою, та парячі в повітрі стелажі й нескінченні переходи приховували надто багато допитливих вух. А чутки в цьому місці ширилися зі швидкістю просторових заклять.

— Тут надто людно, — тихо промовив Кайден, зробивши крок уперед і скоротивши відстань між ними. — Нам потрібно усамітнитися й поговорити без зайвих свідків. Справа серйозна.

Лукас миттєво зібрався. Уся його награна безтурботність і розслабленість зникли так само швидко, як і з'явилися. Він надто добре знав свого зеленоволосого друга, щоб не зрозуміти: якщо Кайден, зі своїм вічним зарозумілим характером, просить про конфіденційність, значить, сталося щось справді надзвичайне.

Бурштинові очі заступника архіваріуса звузилися, і він коротко кивнув у бік одних із непримітних бічних дверей, прихованих за важкою оксамитовою портьєрою.

— Тоді ворушися, поки нас не перехопив старий Асделус, — у тон йому відповів Лукас, уже на ходу дістаючи з кишені мантії в'язку різьблених кістяних ключів. — Мій особистий кабінет захищений від будь-якого прослуховування. Навіть верховні старійшини не зможуть туди сунути свого носа. Ходімо.