Глава 8. Ключ до порятунку Люмінель

Навколо них вирувала справжня буря чистих, непідробних емоцій. Воїни Півночі, які ще хвилину тому відчайдушно й з останніх сил стримували натиск моторошних Сталкерів, тепер раділи на всю долину. Суворі чоловіки у важких, закривавлених обладунках переможно здіймали вгору свої величезні мечі та сокири, оголошуючи засніжені гори оглушливим радісним ревом. Вони плескали одне одного по залізних наплічниках, сміялися й зі сльозами на очах дивилися на чисте небо, крізь яке з-поміж хмар продовжував литися теплий сонячний промінь. Північ була врятована. І врятувала її тендітна незнайома дівчина, яка зараз паленіла від сорому на руках свого генерала.

Кілька найближчих лицарів, усе ще не вірячи в диво, що сталося, впали просто на коліна в заметах перед Мінсу.

— О, Великі Боги... Це диво! Нас врятувала Свята! Сама Свята зійшла до нас із небес! — благоговійно вигукнули солдати, вдячно притискаючи руки до грудей.

Від такої пафосної презентації Мінсу ледь не вдавилася повітрям. Її обличчя миттєво набуло виразу абсолютної сеульської цеглини. Косуючи поглядом на воїнів, що стояли навколішки, вона невдоволено пробурмотіла:

— Ей, тихіше на поворотах, чоловіки! Яка ще вам «Свята»? Я з Богом не бачилася, не спілкувалася і навіть жодного разу його не чула. Я звичайний маркетолог, у мене просто компас працює!

Олівер, міцно притискаючи Мінсу до грудей, упевнено крокував крізь замети, повністю ігноруючи захоплені вигуки своїх солдатів. Він уперто йшов уперед, несучи свою дорогоцінну й, як з'ясувалося, дуже «важку» ношу подалі від морозного вітру.

Масивні дубові двері замку Бланкастел зі скрипом відчинилися, і герцог нарешті заніс Мінсу всередину, у відносне тепло величезного кам'яного холу. Просто за ними, весело насвистуючи собі під ніс якусь легковажну столичну мелодію, неквапливо зайшов Кайден. Маг засунув руки в кишені своєї розкішної темно-синьої мантії та з найхитрішою усмішкою у світі подивився на друга.

— Ну що, Олівере, — дражливо протягнув Кайден, а його рожеві очі пустотливо блиснули в напівтемряві замку. — А ти її аж до самої спальні на руках нести збираєшся? Чи все ж таки донесеш до крісла біля каміна?

Мінсу від цих слів миттєво завмерла і, здається, почервоніла настільки сильно, що її щоки могли б замінити камін просто тут.

— Все! Відпусти мене! — не витримала дівчина й, не бажаючи більше терпіти знущальні натяки мага, відчайдушно спробувала зіскочити на підлогу.

— Відпускаю, заспокойся! — хмикнув Олівер.

Він не став сперечатися й дбайливо, дуже обережно опустив її на холодні кам'яні плити. Відчувши під ногами тверду опору, Мінсу гордо підняла підборіддя й рішуче закрокувала вперед довгим коридором. Вона йшла так упевнено, ніби знала цей замок усе своє життя, але вже за десять кроків до неї прийшло різке усвідомлення реальності. Дівчина завмерла на місці.

— Кайдене, слухай... А де ми взагалі будемо ночувати?

Мінсу повільно обернулася до чоловіків, раптом згадавши, що вона тут безправна гостя без гроша в кишені. Вона ніяково опустила очі й почала незграбно тикати пальчиком об пальчик.

— Пх, — маг ледь стримався, щоб знову не зареготати на весь замок через таку різку зміну настрою.

Еверхарт неквапливо підійшов до Мінсу, по-господарськи обійняв її за плече й весело подивився на застиглого позаду герцога.

— Тут, звісно ж! Олівере, дорогий мій, ти ж підготуєш для нас із Мінсу кімнату?

Магові шалено подобалося дражнити цих двох, перевіряючи їхнє терпіння на міцність. Реакція не забарилася.

— КАЙДЕНЕ! — в один голос оглушливо крикнули Мінсу й Олівер на весь коридор.

Вони одразу синхронно перезирнулися, шоковані власною однаковою реакцією, і Мінсу поспішно відсахнулася від зеленоволосого інтригана.

Олівер суворо кашлянув у кулак, намагаючись повернути собі образ грізного правителя Півночі, і зміряв мага крижаним поглядом.

— Еверхарте, якщо ти не закриєш рота, я виділю тобі кімнату в стайні, — процідив герцог крізь зуби, а потім звернувся до слуги: — Підготуйте для леді Мінсу найкращі покої на третьому поверсі. І швидше.

З цими словами Олівер розвернувся й попрямував до масивних гвинтових сходів, що вели на верхні яруси цитаделі. Кайден, анітрохи не образившись на погрозу про стайню, весело рушив слідом, захоплено обговорюючи з другом укріплення південних рубежів після закриття розлому.

Мінсу тихенько пленталася позаду чоловіків, повільно переставляючи досі ватяні ноги. Їй дуже хотілося вставити свої вагомі три копійки в їхню розмову й обговорити контракт, але раптом усередині її тіла щось глухо надломилося.

У грудях різко, з оглушливою силою закалатало серце, завдаючи диких болючих ударів. Повітря в легенях миттєво перестало вистачати. Голова закрутилася так сильно, що стіни кам'яного коридору перед очима Мінсу попливли, перетворюючись на розмиті сірі плями. Навалилася свинцева, задушлива слабкість — плата за використання первородної золотої магії компаса дала про себе знати.

— К-Кайдене... Олівере... — ледь чутно, самими губами покликала хлопців дівчина, судомно хапаючись рукою за груди в ділянці серця.

Захоплені суперечкою чоловіки не одразу почули її слабкий голос, продовжуючи підніматися сходами. Мінсу зробила ще один хиткий крок, але сили остаточно покинули її.

Відчувши недобре, Кайден і Олівер нарешті синхронно озирнулися. Їхні очі від жаху округлилися: Мінсу, бліда як смерть, уже майже опустилася навколішки просто на холодні кам'яні сходинки. Не встигли вони видати й звуку, як очі дівчини закотилися, і вона безвольно впала вперед, втрачаючи свідомість.

— Мінсу! — в один голос рявкнули чоловіки.

Олівер зреагував зі швидкістю натренованого воїна. Він рвонув униз через дві сходинки й в останню секунду, буквально біля самої підлоги, встиг перехопити падаючу дівчину, обережно підхопивши її під спину. Кайден миттєво опинився поруч. Його долоня вже світилася смарагдовою діагностичною магією, а на обличчі мага не залишилося й сліду від колишньої веселості.