Розділ 7. Промінь сонця над вічною мерзлотою

У малій вітальні замку Бланкастел повисла оглушлива, тиснуча тиша. Золоте сяйво компаса остаточно згасло, залишивши після себе лише легкий шлейф магічних іскор, що розсіювалися. Тепер у кімнаті було чути лише мирне потріскування дров у каміні і, звичайно ж, гучне, демонстративне сьорбання чаю Кайденом.

Мінсу сиділа на дивані, зла як сто чортів, і невдоволено схрестивши руки на грудях. Її сеульська гордість все ще вимагала справедливості та офіційних вибачень від цього високомірного військового. Водночас сам Олівер нерухомо сидів навпроти, вставившись в одну точку, і гарячково обмірковував побачене. Його бездоганна логіка та багаторічний досвід ведення війни з просторовими аномаліями зараз дали серйозний збій. Дівчина перед ним дійсно мала найчистішу первісну ауру, а її дивна річ зреагувала так, як не реагував жоден артефакт в імперії.

— Друзі мої, ну і чого ви так засумували? — життєрадісно порушив тишу Кайден, із найзадоволенішим виглядом відставляючи порожню чашку на столик.

Олівер повільно перевів важкий погляд із Кайдена на Мінсу. Як істинний правитель суворої Півночі та бойовий генерал, він не звик вибачатися чи визнавати слабкість перед незнайомцями. Але й дурнем він не був. Факти говорили самі за себе. Герцог шумно видихнув, разом зганяючи з обличчя залишки колишньої зневаги, і заговорив зовсім іншим — серйозним, глибоким тоном:

— Добре. Питання про твої корисливі мотиви закрите. Приношу свої вибачення, якщо мої висновки здалися різкими. Але зараз мене хвилює інше.

Мінсу злегка підняла брову, оцінивши те, як швидко цей величезний чоловік в обладунках вміє перевзуватися в повітрі, коли справа пахне серйозною магією.

— Твій компас відреагував на тебе, як на ключ, — Олівер подався вперед, спершись ліктями об коліна і зчепивши пальці в замок. — Але найпаршивіше те, що його спалах один в один збігся за частотою з пульсацією просторових розломів на наших кордонах. Кайдене, ти ж теж це відчув?

Зеленоголовий маг миттєво споважнів і кивнував, акуратно покручуючи в руках порцелянове блюдце.

— Так, — підтвердив Еверхарт. — Золота аура Мінсу не просто рідкісна, вона первісна. У нашому світі такої чистої магії не залишилося вже кілька століть. Нам потрібно з'ясувати дві речі: що саме за сила дрімає в цій дівчині, і головне — з якою метою старовинний артефакт висмикнув звичайного сеульського маркетолога і закинув її саме на сурову Північ Імперії Люминель? Олівере, просторові розломи біля твоїх кордонів явно якось пов'язані з її появою.

Мінсу переводила погляд з одного чоловіка на іншого, і її маркетинговий мозок уже почав гарячково підраховувати, наскільки сильно зростає її цінність у цьому світі. Схоже, відпустка на пляжі тимчасово відкладалася, але її «акції» щойно злетіли до небес.

— Можливо... — тільки-но Мінсу хотіла зробити логічне припущення, як важкі дубові двері вітальні з гуркотом розчинилися, і в кімнату влетів захеканий, поранений солдат у закривавленій броні.

— Розлом відкрився! — у паніці закричав він, важко дихаючи. — Прямо біля південних рубежів цитаделі!

Тієї ж миді мирна атмосфера посиденькових вечорів біля каміна випарувалася. Олівер із Кайденом синхронно схопилися зі своїх місць, їхні обличчя миттєво скам'яніли, набувши суворого бойового виразу.

— Зібрати воїнів! Ми повинні вирушати до розлому негайно, поки чудовиська не прорвалися до поселень і ніхто не постраждав! — гучно віддав наказ герцог Бланкастел, на ходу вихоплюючи свій гігантський дворучний меч.

Кайден різко змахнув рукою, і його смарагдова магія огорнула Мінсу:
— Залишайся в замку, Пенні та слуги заховають тебе у підземеллі! Там безпечно!

Вони помчали, залишивши дівчину одну. Але Мінсу не змогла усидіти на місці. Через півгодини, поки в замку панувала паніка, у кишені її плаща раптово завібрував старовинний піратський компас. З нього пролунав загадковий, потойбічний шепіт, що кликав її на ім'я: «Мінсу... Йди до розлому... Тільки ти можеш зупинити це...». Підкоряючись невідомому поклику, дівчина, наплювавши на безпеку, вибігла з замку і щосили помчала крізь хуртовину слідами війська.

Незабаром перед її очима розгорнулося справжнє пекло. Простір посеред засніженої долини розірвався гігантською фіолетовою тріщиною, з якої лавиною перли монстри. Це були моторошні Тіньові Крижані Сталкери — величезні, чотириногі тварюки, виткані з чорного туману та гострого як бритва багаторічного льоду. Замість морд у них були лякаючі кістяні маски з рядами закривавлених ікол, а зі спини росли гігантські крижані шипи. Вони пересувалися з неприродною швидкістю, видаючи утробне, оглушливе ревіння.

Воїни Півночі відчайдушно стримували натиск. Олівер у самій гущі бою безжально трощив тварин своїм мечем, забарвлюючи білий сніг чорною кров'ю чудовиськ, а Кайден обрушував на розлом шквал смарагдових заклинань.

Мінсу бігла прямо до бурхливої фіолетової тріщини, ведена шепотом компаса, но її не помітили. Раптово із засідки на неї стрибнув один зі Сталкерів. Тварюка збила дівчину з ніг, величезна пазуриста лапа з крижаними шипами намертво стиснула її руку. Чудовисько широко розкрило пащу, збираючись завдати смертельного удару і розірвати Мінсу навпіл.

У цей критичний момент Олівер випадково обернувся і похолов, побачивши чужоземку в смертельній небезпеці.

— МІНСУ! — люто закричав герцог Півночі.

Не роздумуючи ні секунди, Олівер зробив потужний ривок уперед. Його гігантський дворучний меч зі свистом розітнув морозне повітря і з хрускотом розрубав монстра навпіл. Чорна кров тварюки бризнула на сніг, і Мінсу нарешті опинилася на волі.

Ледве звільнившись із лап чудовиська, дівчина навіть не встигла злякатися. Вона схопилася на ноги і, ігноруючи крики Олівера, зробила останній відчайдушний ривок до пульсуючої тріщини. Мінсу замахнулася і з усієї сили притиснула долоню разом із компасом прямо до бурхливого просторового розлому.

Тієї ж миті долину осяяла сліпуча хвиля первісного золотого світла. Спалах був настільки потужним, що вцілілі монстри з вереском почали розчинятися в повітрі, а сам фіоретивий розлом із гучним хлоком закрився, залишивши після себе лише тихий шелест снігу, що падав.