Розділ 4. Ранок починається не з кави.

Ранок нового дня здавався неймовірно безтурботним. Сонце повільно сходило над горизонтом, пташки заливалися веселим співом, а місцеві жителі неквапливо виходили на свої робочі місця. Це був найідеальніший ранок з усіх можливих, але крихку ідилію прикордонного містечка раптово зруйнував оглушливий крик, що пролунав на всю околицю. І автором цього лементу, звісно ж, була наша мила Мінсу.

— А-А-А-А-А-А-А-А! — щосили закричала дівчина.

А як тут було не закричати? Варто було їй розплющити очі, як перше, що вона побачила прямо перед своїм носом — це обличчя незнайомого чоловіка. Кайден преспокійно лежав на ліжку прямо поруч із нею, підперши голову рукою, і єхидно посміхався, з нетерпінням чекаючи на пробудження своєї таємничої гості. Від такого відомого шоку Мінсу смикнулася, остаточно заплуталася в величезній ковдрі і з глухим стукотом полетіла з ліжка прямо на підлогу.

— Доброго ранку, — як ні в чому не бувало промовив Кайден, продовжуючи посміхатися, наче чеширський кіт. — Як же довго ти спиш! Я вже прямо-таки зачекався.

— Хто ти такий, чорт тебе забирай?! — закричала Мінсу, люто виплутуючись із шовкового полону і намагаючись прийняти оборонну позу на підлозі. — Извращенець? Злодій? Що ти, блін, робиш у моїй квартирі?!

Тільки після своїх власних слів Мінсу різко осіклася. До неї нарешті дійшло, що прокинулася вона зовсім не в Сеулі, а в абсолютно невідомому місці, на підлозі розкішного середньовічного номера.

— Хм, і це у вас так прийнято дякувати за допомогу? — Кайден ображено надувся, ставши схожим на повітряну кулю, і демонстративно схрестив руки на грудях. — Я її, розумієш, на руках приніс, магією висушив, врятував, коротше кажучи! А у відповідь чую — «извращенець», «злодій»... І це хто з нас двох іще злодій?

За пару секунд гарячкових роздумів Мінсу нарешті згадала все, що сталося вчора. Ганебний провал із пошуком роботи, холодну зливу, її відчайдушне бубоніння про життя бомжа... І цей дивний зеленоволосий чоловік із рожевими очима дійсно був останнім, кого вона зустріла перед тим, як остаточно знепритомніти.

Мінсу остаточно вилізла з шовкового полону, умостилася на коліна прямо на підлозі і, низько схиливши голову, молитовно склала долоні перед собою.

— Пробач, будь ласка! Я правда не зі зла, просто зовсім не розібралася в ситуації! Мені шалено шкода! — перелякано затарахтіла дівчина, заплющивши очі. — Все сталося так несподівано, ось я і відреагувала як ненормальна... Сам поміркуй: місце абсолютно невідоме, навколо якийсь дикий ліс, та ще й я... я ж із чоловіком уперше в одному ліжку прокинулася! Для мене це взагалі колосальний шок! Дуже дякую тобі за порятунок!

Кайден на мить замру від такого видовища, а потім кімната вибухнула його дзвінким, щирим реготом. Маг відкинувся назад на подушки, тримаючись за живіт.

— Аха-ха-ха-ха! Ой, не можу! Я, звісно, одразу зрозумів, що ти вельми незвичайна особа, але не очікував, що настільки, маркетологу! — крізь сміх видавив Кайден, витираючи сльозу, що виступила від сміху, і весело дивлячись на червону від ніяковості Мінсу.

Мінсу геть не зрозуміла такої бурхливої реакції чоловіка. Але ще більше її здивувало те, з якою легкістю цей незнайомець вимовив слово «маркетолог». Дівчина вже відкрила була рота, щоб розпитати його про це, як її зрадницьки порожній живіт видав оглушливе, протяжне бурчання. Мінсу почервоніла ще сильніше, готова крізь землю провалитися від сорому.

— Ладно, ходімо краще поїмо, — великодушно запропонував чоловік, піднімаючись із ліжка. — Мене, до речі, звати Кайден.

— Мені — Лі Мінсу, — буркнув дівчина, квапливо встаючи з підлоги та поправляючи одяг.

— Приємно познайомитися, Мінсу! — весело відгукнувся маг.

Він неквапливо підійшов до абсолютно порожнього дерев'яного столика біля вікна, плавно витягнув над ним руки і тихо промовив:

— Менса Аппарео.

Тієї ж миті стільницю залило чарівним, неймовірно красивим смарагдово-зеленим світлом. Прямо з цього сяйва, наче з нізвідки, на столі почали поступово матеріалізуватися речі: витончений порцеляновий чайник, від якого вже йшла ароматна пара, апетитні багатошарові сендвічі та найрізноманітніші вишукані закуски. Видовище було по-справжньому чарівним і кінематографичним. Ось тільки наша Мінсу в цю казкову ідилію ніяк не вписувалася. Вона так дико витріщила очі на цей кулінарний фокус, що її щелепа, здавалося, була за крок від того, щоб із гуркотом торкнутися підлоги.

— Що так? — із нерозумінням запитав Кайден, наливаючи чай.

— Виходь за мене! — швидко сказала дівчина.

— Чо?.. — із нерозумінням запитав чоловік.

— Ой, вибач! Я щось трохи забулася, — квапливо поправила сама себе Мінсу, спішно пересідаючи з підлоги за стіл і миттєво хапаючи найбільший сендвіч.

З яким же неймовірним задоволенням дівчина почала уминати цю їжу! Їй щиро здавалося, що це найсмачніший сендвіч, який вона коли-небудь куштувала у своєму житті. Жоден сеульський ресторан не йшов у жодне порівняння з цією магічною кухнею.

Кайден тим часом нарешті оговтався від пережитого шоку. Він акуратно присунув до неї чашку з гарячим чаєм, сів на сусідній стілець і зі щирою цікавістю почав спостерігати за Мінсу. Ця чужоземка вражала його все сильніше. Вона кардинально відрізнялася від усіх шляхетних дам, яких він знав раніше, — і справа була не лише в її рідкісній золотій аурі, а й в абсолютно безпосередній, живій поведінці.

— Розкажи про себе? Хто ж ти насправді, маркетологу? — з цікавістю запитав маг, неквапливо попиваючи гарячий чай.

— Якщо я скажу, ти мені просто не повіриш, — зітхнула Мінсу, на мить відірвавшись від їжі.

— А ты спробуй, — посміхнувся Кайден, умостивши лікті на столі та зацікавлено склавши руки перед собою.

Після цих слів Мінсу вирішила більше нічого не приховувати. Втрачати їй усе одно було нічого. Вона в глибоких подробицях розповіла йому про все, що з нею сталося за останню добу: про задушливий офіс Сеула, про злу начальницю, про загадкового худого старого на касі цілодобового магазину та про дивний піратський компас, який і затягнув її в цей світ прямо через вхідні дівчину квартири.