Розділ 3. Вакансія для маркетолога

Сучасний світ — це місце, де люди змушені працювати без зупину, відчайдушно намагаючись заробити грошей на краще життя. Ми звикли викручуватися, наче змії, аби лише втриматися на плаву і колись здійснити свої мрії. Саме тому у Мінсу був чіткий план: використати свої сеульські вміння, знайти роботу і швидко сколотити капітал. Якомусь місцевому лорду чи багатому герцогу її маркетингові навички точно стали б у пригоді!

Ось тільки реальність нового світу виявилася куди суворішою.

За кілька годин Мінсу сиділа просто на землі біля стіни в якомусь глухому провулку, важко зітхаючи і низько опустивши голову. Вона обійшла буквально всі можливі заклади в цьому містечку. Пропонувала власникам таверн геніальні стратегії для покращення продажів, розповідала про акції та залучення клієнтів, але ті лише голосно сміялися їй в обличчя, заявляючи, що все це — несусвітня дурня. Дівчина була глибоко засмучена тим, що її ідеальний план із тріском провалився з перших же хвилин.

Мінсу настільки занурилася у свої похмурі думки, що навіть не помітила, як небо затягнуло хмарами і почався проливний дощ. Вона нерухомо сиділа, сиротливо дивлячись на розмоклу землю, поки її коротким волоссям скочувалися холодні краплі.

— І треба ж було так вляпатися... Що мені тепер робити? — бубніла вона собі під ніс, шмигаючи носом. — Мені навіть спати ніде. Повірити не можу: після стількох років каторжної роботи в офісі я в підсумку помру бомжем у чужому світі...

Несподівано просто перед нею зупинилися чужі ноги в дорогих шкіряних чоботях. Дощ над головою Мінсу ніби припинився.

— Що ти тут робиш? — пролунав над нею глибокий, оксамитовий чоловічий голос.

Мінсу повільно підняла очі. Перед нею висився високий, статний чоловік у глибокому плащі. З-під накинутого капюшона на неї впритул дивилися неймовірні, яскраво-рожеві очі, що світилися в напівтемряві провулка.

Це був Кайден Еверхарт — могутній маг Півночі та єдиний найкращий друг суворого герцога Олівера де Бланкастела. Чоловік мав рідкісну зовнішність, що приковувала погляди: з-під капюшона вибивалися довгі пасма смарагдово-зеленого волосся, які ідеально контрастували з його рожевими очима. Він був одягнений у розкішну темно-синю мантію з витонченою срібною вишивкою захисних рун, а щільний плащ захищав його від негоди. Але зараз Кайдена хвилював не сильний дощ — його магічний зір буквально засліпила найпотужніша, чиста золота аура, що вирувала навколо цієї дивної, промоклі дівчини в сірому костюмі.

— У вас... випадково немає вакансії маркетолога? — ледь чутно прошепотіла дівчина і тієї ж миті безсило знепритомніла.

У вічній сеульській біганині за виживанням Мінсу зовсім розучилася розраховувати власні сили. Шалений недосип, виснаження та колосальний стрес від переміщення в інший світ остаточно підкосили її тіло, і дівчина поринула в глибоке, безпам'ятне забуття.

Маг явно не очікував такого повороту подій. Він спантеличено завмер, підхопивши Мінсу до того, як вона встигла впасти обличчям у калюжу. Сувора північна совість Кайдена ніколи б не дозволила йому кинути беззахисну дівчину в такому жалюгідному стані просто в брудному провулку під проливним дощем. Та й особистий, суто професійний інтерес дослідника тепер не дав би йому спокою — він уперше в житті бачив людину з настільки чистою первісною аурою.

— Маркетолога?.. Хм, цікаво, що це взагалі таке? — вголос пробурмотів Кайден, легко, наче пушинку, піднімаючи промоклу чужоземку на руки. — А ще цікавіше — хто вона така і звідки тут взялася?

Дощ за стінами провулку, ніби на зло, навіть не думав припинятися. Міцніше притиснувши до себе таємничу гостю, чоловік швидким кроком попрямував до найближчого пристойного готелю. Знявши найкращий номер і уклавши Мінсу на м'яке ліжко, Кайден на мить задумався, дивлячись на її наскрізь мокрий офісний одяг.

Він плавно змахнув долонею і тихо промовив заклинання:

— Анимус Тердор.

Тієї ж миті від його пальців побігли м'які смарагдові іскри. Вони оповили дівчину теплим сяйвом, і від тканини її сірого костюма пішла легка пара. Менше ніж за мить коротке каштаново волосся, одяг і навіть кеди Мінсу стали абсолютно сухими, а сама вона затишно повернулася на бік, зігріта магічним теплом.

Кайден втомлено зітхнув, зняв свій важкий, мокрий від зливи плащ і повісив його біля дверей. Залишившись у самій мантії, він підійшов до сплячої дівчини, засунув руку в глибоку кишеню і дістав звідти ідеально гладку прозору кулю.

— Чому так довго? — пролунав суворий та незадоволений голос прямо із сяючої кулі.

— Чесно кажучи, я навіть не знаю, як сказати... — відповів Кайден, натягуючи ніякову посмішку і винувато потираючи шию рукою.

— Що ти вже накоїв? Знову місцевих леді до непритомності доводиш? Чи що? — продовжував бурчати голос на тому кінці зв'язку.

— Цього разу я абсолютно не винен! — твердо заявив Кайден, активно замахавши руками перед артефактом.

— Боже... — видихнув голос із кулі. Почувся глухий ляпас — мабуть, чоловік по той бік магії приклав долоню до чола в жесті «рукаобличчя». — Що ще за дівчина?

— Проблема в том, що я й сам не знаю. Але особистість дуже вже цікава, — відповів Кайден, після чого в фарбах розповів другові про те, як зустрів Мінсу посеред темного дощового провулку.

— Стоп. То ти її ще й у готель за собою притащив? — здивовано і з підозрою перепитав голос.

— Олівере, а як ти собі це уявляєш? Я, по-твоєму, мав залишити її в такому стані на вулиці під проливною зливою? — розвів руками Кайден.

— Міг! — відрізав Олівер. — Я так розумію, вона тебе надто сильно зацікавила, раз ти навіть вирішив притягти її до свого особистого номера.

— Я відчуваю, що з нею треба бути обережнішими. А ще важливіше — скоріше з'ясувати, хто вона взагалі така, — серйозно промовив маг і обернувся, подивившись на дівчину, яка мирно спала на ліжку, загорнувшись у ковдру.

Кайден ніяк не міг зрозуміти, що саме з нею не так. Але його дослідницький інтерес до цієї дивної «маркетолога» розвивався з кожною секундою все швидше.