Розділ 2. Двері посеред нікуди.

Щойно ручка піддалася, як усе навколо засліпило яскравим, нестерпним світлом. Мінсу абсолютно не очікувала нічого подібного, тому перелякано заплющила очі й закрила обличчя руками. Через пару секунд дивне сяйво вщухло.

Дівчина повільно опустила руку, і тієї ж миті її очі округлилися до межі. Перед нею розкинулися невидані, безкраї простори: густі смарагдові ліси, чисте небо та височенні, монументальні замки, чиї шпилі велично уходили в хмари і їх було видно навіть за багато кілометрів.

— Якого біса?.. — зірвалося з губ дівчини приголомшене запитання. Вона похитала головою, судорожно ковтнувши слину. — Ха-ха... Ну звісно. Я просто перепила. Мінсу, тобі треба повернутися в квартиру і негайно лягти спати.

Впевнена у своїй алкогольній галюцинації, вона зробила крок назад і з силою зачинила за собою двері. Пройшла секунда, інша... але замість звичного теплого коридору навколо так само шумів усе той же густий, незнайомий ліс. Приголомшено озирнувшись по сторонах, Мінсу похолола. Від її затишної орендованої квартири, дивана та ноутбука не залишилося абсолютно нічого. Посеред дикої природи самотньо стояли одні-єдині дерев'яні двері в рамі.

— ЩО-О-О?!

Крик дівчини був настільки гучним і відчайдушним, що перелякані птахи з шумом зірвалися з гілок і полетіли геть.

— НЕМОЖЛИВО! НІ-НІ-НІ! — взявшись за голову, як божевільна, повторювала дівчина. — Це сон... Точно! Це просто дурний, реалістичний сон!

Щоб скоріше прокинутися, вона з усієї сили вщипнула себе за руку. Від паніки та шоку Мінсу не розрахувала силу — вщипнула так потужно, що на шкірі миттєво розплився багровий синяць.

— Ай! Чорт... Ні, це не сон, — перелякано прошепотіла вона, і її ноги підкосилися. Дівчина безсило впала прямо на дупу, в густу траву.

Мінсу була маркетологом, а не дурницею, і прекрасно розуміла: це місце — не її рідний Сеул і навіть взагалі не її країна. Повітря тут пахло якось інакше — чистіше, з присмаком магії та квітів. Після довгих, гарячкових роздумів у її голові нарешті мигнуло лякаюче осяяння.

— Та ну нафіг... — Мінсу нервово ковтнула слину, вставившись у свої долоні. — Я що... потрапила в інший світ? Прямо як у тих манхвах, які читала до четвертої ранку?! Стоп! Але чому тоді мене не збив вантажівка, як це зазвичай відбувається? Чому я не прокинулася в тілі розкішної злодійки чи примхливої принцеси на шовкових простирадлах? Чому я — це все ще я, у своєму дурному офісному костюмі?! А найголовніше... що це, блін, за світ?!

Через деякий час, після того як ситуация в голові Лі Мінсу нарешті була розкладена по поличках, паніка поступилася місцем професійному его. Вона піднялася з трави, вперто змахнула налипле листя зі свого офісного костюма, обтрусилася і з гордістю заявила пустому лісу:

— Я ж усе-таки маркетолог! Продавала концепти суворим інвесторам, то невже з якимись середньовічними лордами не домовлюся? Треба просто дійти до найближчого міста, дізнатися обстановку і спробувати попроситися на роботу до місцевої знаті. Зрештою, я прочитала стільки цих манхв! Що, я не разберуся з тутешніми правилами гри? Ха! Раз плюнути. Тільки... треба спочатку доїсти, а вже потім іти.

З цими словами Мінсу рішуче схопила кімбап, що впав у траву, швидко розправилася з вечерею і приготувалася до свого першого кроку назустріч невідомому світу.

Забравши всі свої речі, які разом із нею через чисту випадковість потрапили в цей світ, Мінсу рішуче рушила до міста, що виднілося за лісом. План у її голові був гранично простий: для початку потрібно було дізнатися, що це за місце, і зрозуміти тутешню систему. Чи існують тут гільдії авантюристів, квести та ранги, чи це світ, де все вирішує виключно походження та примхи знаті? Звісно, перший варіант із гільдіями подобався Мінсу куди більше. У таких світах з її сеульською хваткою маркетолога можна було б дуже швидко заробити купу грошей і нарешті купити собі омріяний квиток на пляж.

Виявилося, місто знаходилося куди ближче, ніж їй думалося спочатку. Варто було Мінсу подолати останні чагарники, як перед нею відкрилося акуратне, невелике прикордонне містечко, оточене невисоким кам'яним муром.

Воно дихало середньовічним затишком: невеликі будиночки з черепичними дахами тулилися вздовж брукованих вуличок, із димарів струмив легкий димок, а в повітрі пахло свіжоспеченим хлібом та квітучими яблунями. Над дерев'яними вивісками крамниць погойдувалися ковані ліхтарі, а біля воріт ліниво переговорювалися вартові в легких шкіряних обладунках. Місто здавалося тихим і безпечним, але Мінсу, міцніше стиснувши в руці піратський компас, розуміла — саме звідси почнеться її велика гра в невідомість.

— Ей, глянь... Що це ще за жіночка така? — тихо запитав один із вартових, підозріло примружившись на Мінсу, яка наближалася до воріт.

— Хм... Виглядає якось надто дивно і... дорого, — пробурмотів другий, розглядаючи її бездоганно скроєний сірий піджак та загадкову пластикову табличку на шиї. — Стривай! А раптом вона приїхала з тією самою столичною делегацією для перевірки? З якогось особливого ведомства?

— Можливо. Слухай, тоді краще взагалі не лізти, щоб потім проблем на свою голову не нажити, — буркнув перший і поспішно випрямився, прийнявши максимально бравий та уставний вигляд.

Мінсу тим часом йшла вперед, широко розплющеними очима розглядаючи кожен сантиметр навколо. Досі, до самої цієї секунди, вона не могла до кінця повірити в реальність того, що відбувається. Зупинившись прямо перед масивними дерев'яними воротами, під пильними поглядами застиглої варти, вона на мить завагалася, не наважуючись зробити доленосний крок.

Зрештою, Мінсу глибоко зітхнула і зрозуміла, що діватися їй абсолютно нікуди. Сеул залишився десь по той бік зламаного компаса. Дівчина резко занесла руки і з силою ляснула себе по щоках, остаточно проганяючи залишки хмелю та страху.

Досить сумніватися. Пора вмикати навички маркетолога.

Мінсу впевнено скинула підборіддя і зробила рішучий крок уперед, через арку воріт — назустріч новому життю, прихованим інтригам та своїм найбожевільнішим пригодам.