Пролог

1345 рік від створення світу. Велика Імперія Люмінель.

Люмінель по праву називають «Країною, де ніколи не заходить сонце». Ця велика держава настільки величезна, що розділена на п'ять ключових частин: процвітаючий Центр, загадковий Схід, багатий Захід, вільний Південь і суворий Північ. Кожною стороною світу тут залізною рукою управляють могутні герцогські родини, але на чолі всієї країни непохитно стоїть королівська династія Ауреліус.

Серце імперії б'ється в її центральному окрузі — сліпучій столиці Альварес. Місто вибудуване з рідкісного білого каменю, який буквально світиться як під променями полуденного сонця, так і в таємничому сяйві місяця. Архітектура Альвареса вражає своєю монументальністю: парячі в повітрі кришталеві мости з'єднують білокам'яні вежі, гігантські кольорові вітражі відбивають відблиски світла, а з витончених мармурових фонтанів б'є найчистіша свята вода. На столичних вулицях завжди панує ідеальна, майже неприродна чистота, а місцева знать одягається виключно в світле вбрання з великою кількістю розкішної золотої та срібної вишивки.

Над цим сяючим містом, на вершині монументальної скелі, підноситься Палац Сонячного Світла — резиденція правлячої королівської родини. Його золоті шпилі уходять високо в хмари, пронизуючи небосхил, а дах покритий тонкими пластинами сусального золота. Палац охороняє Свята Гвардія в сліпучих обладунках, але за цим божественним фасадом ховається найнебезпечніший політичний серпентарій континенту. Члени династії Аурелиус змушені століттями утримувати трон, лавіруючи між жадібною до влади Святою Церквою і чотирма могутніми герцогськими домами.

Во главе імперії стоїть п'ятдесятидворічний імператор Александр де Ауреліус — високий, статний чоловік з проникливими, холодними золотими очима і акуратно укладеним волоссям кольору платини, в якому вже проступила благородна сивина. Александр — геніальний політик і жорсткий прагматик, який розглядає людей лише як фігури на шахівниці. Його ввічлива посмішка оманлива, а льодовий погляд змушує великих герцогів схиляти голови в страху.

Поруч із ним на троні засідає його сорокасемирічна соратниця, імператриця Елеонора де Ауреліус — холодна столична левиця, яка походить із давнього релігійного роду Заходу. Висока, велична дама з крижаними блакитними очима і довгим попелясто-блондинистим волоссям, зібраним у високу корону, приховує під маскою святості неймовірне підступництво. Її головна мета — знищити будь-яких суперників заради влади свого сина.

Їхній син, двадцятичотирирічний кронпринц Адріан де Ауреліус — той самий бездоганний спадкоємець, у якого безвідповідально закохані всі шляхетні леді імперії. Він успадкував від батька сліпуче платинове волосся і гіпнотизуючі золоті очі. Володіючи модельною зовнішністю, ідеальними манерами і чарівним голосом, він здається принцом зі казки. Однак за цією ангельською ширмою ховається лякаюче геніальний, безжальний розум людини, яка веде свою власну таємну гру проти інтриг матері та лицемірства Церкви.

Повною протилежністю братові є дев'ятнадцятирічний молодший принц Себастьян — опальний вигнанець від першої, покійної дружини імператора. На відміну від інших Ауреліусів, він має чорне як смола волосся і глибокі сині очі. Високий, підтягнутий юнак проігнорував придворне життя і став суворим командувачем Імператорської гвардії. Його прямолінійний характер і видатні бойові навички роблять його кісткою в горлі у імператриці, але прибрати його з дошки не так-то просто.

Найбільш тепле і приємне місце країни — це Південь, який відомий своїм бездонним блакитним морем і чудовою торгівлею, адже це місце має найбільший ринок в країні, в якому ви знайдете від звичайного яблука до чорних діамантів. Південні землі Імперії Люмінель завжди стояли осібно, але справжньою владою тут володіла лише одна династія — дім Мірамар. Сім'я, що тримала в своїх руках весь морській флот імперії, була настільки ж прекрасною і небезпечною, як і сам океан.

Главою роду був герцог Олівер де Мірамар — чоловік п'ятдесяти років, чия постать уособлювала непохитну військову виправку. Роки, проведені під палючим південним сонцем і штормовими вітрами, відклали відбиток на його обличчі: лоб прорізали дві глибокі, різкі зморшки, а чітко виражені вилиці здавалися висіченими з прибережної скелі. Срібно-сива шевелюра була акуратно зачесана назад, гармоніюючи з доглянутими вусами і короткою бородою того ж благородного відтінку. Більшу частину життя Олівер присвятив кресленням і кораблебудуванню, і його руки, звиклі до корабельних канатів, управляли Півднем куди ефективніше, ніж імператорські укази.

Поруч із ним його дружина, сорокап'ятирічна герцогиня Беатріс де Мірамар, здавалася втіленням вічної молодості. Будучи жінкою середнього зросту, вона мала вражаюче струнку, дівочу фігуру і бездоганну поставу. Час ніби замру для Беатріс: її обличчя залишалося ідеально гладким, без єдиної видимої зморшки, а темне, як південна ніч, волосся завжди було покладене в складні зачіски з нитками перлів. За цією осліпливою, нестаріючою красою ховався один із найнебезпечніших дипломатичних умів континенту — поки чоловік будував кораблі, Беатріс залізною рукою управляла політикою.

Але найдивовижнішим творінням цієї пари була їхня дев'ятнадцятирічна донька — леді Валері де Мірамар. Висока і статна, вона успадкувала від матері витончену стрункість, а від батька — вольовий, проникливий погляд і чітко виражені, точені риси обличчя. Її довге темне волосся водоспадом спускалося по спині, але всупереч усім законам світського етикету Люмінель, Валері ніколи не носила суконь. Замість пишних спідниць її крихку, але сильну фігуру завжди прикрашав дорогий чоловічий одяг: ідеально скроєні приталені камзоли, білосніжні сорочки з високими комірами, штани для верхової їзди і високі шкіряні чоботи. Вона рухалася з грацією хижака, і один її вигляд давав зрозуміти — ця дівчина народжена не для балів, а для того, щоб успадкувати владу над Семи Морями.