— 56.

Елдран миттєво розвернувся. Каель стояв посеред затопленої вулиці, спокійно плескаючи в долоні. Вода доходила йому до щиколоток, але він, здавалося, зовсім не помічав ані холоду, ані руїн довкола. На його обличчі грала легка усмішка.

Лоєн завмерла. Вона знала його. Не просто знала.

— Каель…

— Нарешті згадала.

Він розвів руками, оглядаючи квартал.

— Зізнаюся, я очікував трохи іншої зустрічі. Без крижаних статуй, блискавиць і вашої надзвичайно незручної романтичної сцени.

Елдран зробив крок уперед.

— Це ти – колишній член таємного відділу королівської розвідки!

Каель усміхнувся.

— Я. Колишній-при-колишній.

Вода біля його ніг ворухнулася.

— Ти привів їх сюди, — тихо сказала Лоєн.

— Вельдрасів? Так.

Вона зблідла.

— Навіщо?

— Щоб звільнити квартал.

— Від кого?

— Від них самих. Відьми тут влаштували хаос, прикриваючись твоєю матірю. Я говорив що вона мертва? Вона мертва від твоєї зброї доречі.  — Каель перевів погляд на застиглі будинки. — Чорні відьми століттями ховалися за своїми чарами. Їхній квартал вважався недоторканним. Навіть корона не ризикувала лізти сюди без серйозної причини. — Він усміхнувся. — Достатньо було забрати в них магію і ту, хто їх зазищав і все.

Лоєн відчула, як у грудях похололо.

— Це ти заблокував їхні сили!

— Саме так.

— Але як?

— Вода пам'ятає магію. А я вмію змусити її пам'ятати те, що потрібно мені.

Елдран напружився.

— І навіщо тобі відьми?

— Вони мені більше не потрібні.

Каель перевів погляд на Лоєн.

— А от ти – потрібна.

Вона відчула, як по спині пробіг холод.

— Що ти хочеш?

— Ти знаєш.

Каель більше не посміхався.

— Короля. Його серце. 

Елдран ступив уперед.

— Навіть не думай.

— Я не з тобою розмовляю.

Каель дивився тільки на Лоєн.

— Ти прийшла не заради порятунку кварталу. Ти прийшла до столиці з однією метою. Вбити – короля.  Ти б мала це зробити раніше, а не стільки часу тягнути. 

— Ти…

— Вбий його. Зараз же!

Повітря між ними ніби застигло.

— Негайно! — додав Каель нетерпляче.

Лоєн повільно повернула голову до Елдрана. Він дивився на неї.

Без страху, гніву.

— Ти ж розумієш, що він не дозволить тобі цього зробити, — продовжив Каель. — Тому я зроблю простіше. Ти все йому розповісти.

Лоєн похитнулася. Каель усміхнувся.

— Про льодяники.

Усе всередині неї обірвалося.

— Ні…

— Есенція, яку ти додавала до сиропу. Ти навіть не знала, що вона робить, правда? Звісно ж не знала, я тебе запевнив, що то для смаку. 

Лоєн дивилася на нього, і в її очах з'явилося усвідомлення. Льодяники. Сиропи. Сотні льодяників. Магічна лихоманка.

— Ні…

Голос зірвався.

— Я не знала.

Каель мовчав.

— Я не знала, — повторила вона вже крізь сльози. — Я не знала, що вона отруйна. Не знала, що вона впливає на магів.

Елдран не ворухнувся. Лоєн подивилася на нього.

— Вибач.

Він насупився.

— Лоєн…

— Я справді не знала.

Сльози покотилися по її щоках.

— Я думала, що це просто есенція. Вона добре змішувалася із сиропом. Я… я не хотіла нікому нашкодити.

Каель спостерігав за нею мовчки.

— Тепер ти знаєш.

Лоєн заплющила очі. Коли знову розплющила, в них уже не було розгубленості. Лише відчай.

— Вибач мені, Елдране.

— За що?

— За все.

Магія навколо її руки раптом здригнулася. Крига зібралася в долоні, витягуючись у тонке лезо. Крижаний кинджал. Елдран побачив його. Побачив, як Лоєн тремтячою рукою піднімає зброю. Каель задоволено всміхнувся.

— Ось так.

Лоєн зробила крок до Елдрана.

— Не змушуй мене…

— Я не змушую.