— 55.

Портал виплюнув Елдрана просто посеред затопленої точніше замерзлої вулиці. Він ступив уперед і завмер. Квартал Чорних відьом змінився до невпізнання.

Усе навколо вкривала крига. Будинки, дерева, дахи, ліхтарі – навіть вода, що ще недавно вирувала вулицями, застигла товстими хвилями, утворюючи химерні крижані стіни. На перехрестях височіли велетенські фігури Вельдрасів, навічно схоплені в момент атаки.

А в самому центрі цього крижаного царства стояла Лоєн. Вона тримала руки перед собою, і від її долонь безперервно розходилися хвилі холоду. Волосся розсипалося по плечах, обличчя було майже білим від виснаження. Вона ледве трималася на ногах, але все ще утримувала магію.

Елдран зробив крок до неї.

— Лоєн…

Вона навіть не почула.

Одна з крижаних скульптур позаду неї здригнулася. По чорних лусках Вельдраси побігла тріщина. Потім ще одна. Крига почала сипатися. Лоєн похитнулася.

— Ні…

Вона спробувала посилити закляття, але пальці вже тремтіли. Тріщина розрослася по грудях істоти. Крига вибухнула. Вельдраса вирвалася назовні з ревом і одразу кинулася на Лоєн. Елдран навіть не подумав. Він рвонув уперед.

— Лоєн!

Дівчина різко обернулася, але часу ухилитися вже не було. Небо спалахнуло. Перша блискавка вдарила просто перед ними, друга розірвала землю під лапами Вельдраси, а за нею з неба обрушився цілий потік електричних розрядів. Гуркіт заглушив усе. Блискавиці били одна за одною, розриваючи чорні луски, пробиваючи масивні тіла й перетворюючи істот на клуби темного попелу. Вода навколо закипіла від магічного удару, а над кварталом завис запах озону.

Елдран опустив руку. Там, де ще мить тому стояли Вельдраси, залишився лише попіл. Лоєн дивилася на нього, важко дихаючи.

— Елдран?..

Він не відповів.

Його погляд ковзнув по зруйнованій вулиці, а тоді зупинився на рештках істот. Елдран дістав із кишені згорток паперів. На кожному аркуші були вигравіювані магічні символи – печатки, зроблені Олунтом. Він підкинув їх у повітря.

Аркуші розлетілися над попелом, наче їх підхопив невидимий вітер. Елдран зімкнув пальці.

Печатки спалахнули синім вогнем. Попіл на землі заворушився, піднявся в повітря й на мить закрутився всередині магічного кола. Сині символи один за одним впилися в нього, стягуючи рештки Вельдрасів у єдину точку.

А потім усе згасло. Залишився тільки легкий аромат озону. Елдран опустив руку.

— Запечатано. Тепер вони не повернуться.

Він розвернувся до Лоєн. Вона все ще стояла на місці, але магія навколо неї вже слабшала. Крижані статуї починали втрачати колишній блиск, а сама Лоєн похитнулася. Елдран опинився поруч за секунду. Схопив її за плечі, утримуючи, щоб вона не впала.

— Ти…

Лоєн підняла на нього виснажений погляд.

— Я все поясню.

— Не зараз.

— Але…

Він не дав їй договорити. Просто притягнув до себе й поцілував. Після гуркоту блискавиць по кварталу раптом стало моторошно тихо.

Лоєн завмерла від несподіванки, відчуваючи його руки на своїх плечах і ще не встигнувши усвідомити, що Елдран справді тут. Його поцілунок був гарячим, різким, майже відчайдушним – таким, у якому не залишилося ані звичної стриманості, ані холодного контролю.

Коли Елдран відсторонився, їхні погляди зустрілися. Лоєн кілька секунд просто дивилася на нього.

— Ти… — голос зірвався від втоми. — Це що зараз було?

Елдран важко вдихнув, не відводячи від неї погляду.

— Я дуже хотів тебе побачити.

Лоєн повільно моргнула.

І він раптом згадав слова Селвіри.

“Якщо дуже захотіти когось побачити, магія відгукнеться на твоє бажання.”

Вона подивилася на портал, який уже згас за його спиною.

А потім знову на Елдрана.

— Чому ти прийшов? 

— Бо ти покликала, — Елдран ледь всміхнувся, — знаєш, це підступно брехати ось так дивлячись мені в очі. Ти знала, про зв'язок від самого початку. Дивно, що я нічого не відчував. Як давно? 

Він хотів відповіді.

— Роки.

— Роки? — перепитав Елдран, зовсім не приховуючи здивування.

— Так.

— І ти збиралася розірвати цей зв'язок так нічого і не сказавши мені? — Він злився.

— Нічого ти не розумієш, — вона стомлено видихнула, не маючи сил щось пояснювати. 

— Так поясни. Я маю час.

— А що пояснювати? Випадкова ніч, із незнайомцем, і доля вирішила подарувати непрошений істинний зв'язок?! Звідки мені знати, чому саме я відчувала, а ти – нічого. Знаєш, як було нелегко переносити цей клятий біль у грудях?! І не мати змоги ні поглянути ні доторкнутися на інших чоловіків. І тільки в мене ця дилема була. В тебе такого не було.