— 53.

Біле світло згасло так само раптово, як і з'явилося. Лоєн різко вдихнула.

Повітря обпекло легені, тіло важко відгукнулося на повернення свідомості, а голова гуділа так, наче хтось щойно вдарив її об кам'яну стіну кілька разів поспіль. Вона спробувала підвестися, але рука зісковзнула по мокрому камінню.

Мокрому? Лоєн розплющила очі. Над нею було темне небо, затягнуте хмарами. Навколо вирувала вода. Вона хлюпала вулицями, стікала сходами, заливала подвір'я. Десь неподалік щось важко гупнуло, і будинок здригнувся.

— Лоєн!

Вона повернула голову. Вексанаріс стояла за кілька кроків від неї, вся мокра, з розпатланим волоссям і подряпиною на щоці.

— Де я?..

— У кварталі.

— Але…

Лоєн підвелася, хитаючись на ногах. Це був не той двір, у якому вона перебувала перед тим, як Арденор забрав її свідомість. Вулиці кварталу Чорних відьом майже не було видно за водою. Перекинуті лавки, розбиті вікна, уламки дерев'яних конструкцій плавали між будинками.

А потім Лоєн почула рев. Низький, глухий звук прокотився кварталом, змусивши воду під ногами здригнутися. Вона підняла голову. На перехресті височіла істота. Велетенська. Чорні луски вкривали її тіло від голови до кінчика хвоста, блискучі, мов обсидіан. Сріблясті очі світилися крізь дощову темряву. Вода стікала з масивного тіла, а хвіст, ударивши по вулиці, здійняв хвилю, яка з гуркотом понеслася просто на будинки.

Лоєн завмерла.

— Що це таке?

— Вельдраса, — Вексанаріс вимовила це слово так, наче воно саме по собі було вироком.

— Вони ж в океанах живуть хіба ні?

— Зазвичай.

— Тоді що вони роблять тут?

— Нападають.

Нова хвиля ринула вулицею. Лоєн інстинктивно підняла руку. Магія вирвалася раніше, ніж вона встигла подумати. Крижаний спалах розітнув повітря. Вода перед нею миттєво вкрилася товстим шаром льоду, хвиля застигла посеред руху, а разом із нею в крижаній брижі завмерли уламки дерева. Вельдраса теж зупинилася. Її лапи, хвіст, половина тулуба – усе вкрилося льодом. Лоєн опустила руку.

— Чому ти не чаклуєш?

Вексанаріс схопила її за плече.

— Не можу, поясню але не зараз. 

— А коли? — Лоєн різко повернулася до неї. — Вельдраси не виходять на сушу без причини. Вони пробуджуються лише під час місячних затемнень. І навіть тоді…

Ще один рев змусив її замовкнути. З іншого кінця кварталу з'явилася друга істота. За нею третя. Вони рухалися між будинками, здіймаючи воду хвостами. Від кожного удару земля здригалася, а вода заливала все нові вулиці.

— Чому вони прийшли саме сюди?

— Бо хтось їх сюди привів.

— Що?

— Ми не знаємо. — Вексанаріс стиснула щелепи. — І це не найгірше.

Вона повернула Лоєн до кварталу.

— Подивися.

Лоєн спершу не зрозуміла, що саме вона має побачити.

Відьми. Вони стояли біля будинків, на дахах, просто посеред затоплених вулиць. Вони намагався викликати магію, але в долонях з'являлися лише слабкі іскри. Інша жінка намагалася підняти захисний бар'єр – і той розсипався ще до того, як сформувався.

— Що з ними?

— Їхня магія заблокована.

Лоєн різко подивилася на Вексанаріс.

— Як?

— Ми не знаємо.

— Усієї магії?

— Відьомської. — Вексанаріс на мить відвела погляд. — Вони не можуть навіть захиститися.

Лоєн відчула, як усередині стискається щось холодніше за лід.

— А королівська варта?

Вексанаріс гірко всміхнулася.

— Ти сама знаєш відповідь.

Лоєн озирнулася. Квартал, який ще недавно здавався їй місцем, куди вона ніколи не хотіла повертатися, тепер був пасткою.

— Тоді треба покликати когось із магів.

— Кого?

— Будь-кого.

— Ніхто не прийде. — Вексанаріс говорила спокійно, але в її голосі вперше прозвучала втома. — Для них це квартал Чорних відьом. Місце, куди краще не заходити. А тепер тут ще й Вельдраси. Сюди ніхто не прийде нас рятувати. 

Лоєн подивилася на застиглу істоту. Лід уже тріскався.

— Тоді ми самі їх зупинимо.

Вексанаріс подивилася їй просто в очі.

— Тільки ти зараз можеш це зробити. Єдина хто має магію. Твоя стихійна магія не заблокована. Ти щойно заморозила Вельдрасу одним рухом. Не заклинанням. Не ритуалом. Ти просто захотіла її зупинити – і твоя магія це єдиний наший вихід. 

Лоєн поглянула на власні руки.

Попереду пролунав тріск. Крижана оболонка на Вельдрасі розкололася. Сріблясті очі знову спалахнули. Вексанаріс відступила на крок.