— 52.

Біле світло поглинуло все. Лоєн навіть не встигла зрозуміти, чи впала вона, чи просто перестала відчувати власне тіло. Її власний голос урвався на півслові, простір навколо зник, а потім настала тиша.

Не звичайна тиша.

Тут не було ні звуків, ні запахів, ні навіть відчуття власного дихання. Лоєн розплющила очі й одразу зрозуміла, що щось не так. Вона стояла. Принаймні, їй здавалося, що стояла. Навколо простягався світлий простір без стін і стелі. Під ногами не було підлоги, але вона не падала. Десь далеко мерехтіли тонкі золоті лінії, схожі на тріщини у склі і пухкі хмаринки що плавали в повітрі, які здавались чимось нереальним.

Лоєн різко озирнулася.

— Вексі?

Ніхто не відповів. Вона зробила крок, і простір під ногами відгукнувся ледь помітною хвилею.

— Де я?

— У місці, де ти можеш мене почути.

Голос пролунав позаду. Лоєн різко розвернулася. Чоловік стояв за кілька кроків від неї, спершись плечем об невидиму стіну. Золоті очі спокійно стежили за нею, а в погляді не було ані найменшого подиву. Лоєн завмерла.

— Ти?

— Я.

— Арденор.

На його губах промайнула ледь помітна усмішка.

— Приємно, що ти мене пам'ятаєш.

— А я маю пам'ятати того, хто вирішив залізти мені в голову?

— Я не заліз у твою голову.

— Тоді що це?

Лоєн обвела поглядом порожнечу. Арденор відштовхнувся від невидимої опори й неквапливо підійшов ближче.

— Я переніс сюди твою свідомість.

Вона кілька секунд просто дивилася на нього.

— Це мало прозвучати заспокійливо?

— Ні.

— Добре, — Лоєн схрестила руки на грудях. — Тоді пояснюй.

Арденор зупинився навпроти.

— Ти була зайнята важливішими речами. Тому я вирішив не чекати.

— Я буквально говорила про магічну хворобу, яка висмоктує з людей магію та життєву силу.

— Саме тому я й не чекав.

Лоєн насупилася.

— І для цього тобі обов'язково було виривати мою свідомість із тіла?

— Інакше ми б не поговорили наодинці.

Вона вже хотіла відповісти, але раптом згадала слова матері, яка боялася ет еріана понад усе.

“Він зло! Зліше за все на світі! Він забере твою душу” — саме цим лякала матір її, щоразу, коли Лоєн її не слухалась. 

Потім біле світло. Лоєн торкнулася грудей, хоча пальці майже не відчували власного тіла.

— Скільки часу минуло?

— У твоєму світі?

— Так.

— Майже нічого.

Лоєн повільно видихнула.

— Тобто моє тіло зараз просто сидить десь без свідомості?

— Так.

— Чудово, — вона потерла скроню. — Ти завжди так спілкуєшся з людьми?

— Лише з тими, з ким маю незавершені справи.

Лоєн одразу насторожилася.

— Які ще справи? Ти мав щось із моєю матір'ю. Вона тебе боялась. 

Арденор дивився на неї кілька секунд, а тоді сказав:

— Твоя мати уклала зі мною угоду. Боялась, що я прийду по плату. Але ти  не боїшся? 

— Мені байдуже, що вона там укладала. Чого мені боятися. 

— Вона мертва, — Арденор сказав це надто спокійно.

— Я знаю, — Лоєн це відчула.

— Саме тому угода тепер стосується тебе.

Лоєн кілька секунд мовчала, намагаючись зрозуміти почуте.

— Перепрошую?

— Савінара більше не може виконати умови договору. Її кровний зв'язок із тобою передав право вимоги її спадкоємиці.

— Я не підписувала жодної угоди.

— Ти й не могла. На той момент тебе не існувало.

— Тоді чому я взагалі повинна щось виконувати?

Арденор ледь схилив голову.

— Не повинна. Але кров не питає, — слова етеріана нагадали їй слова Елдрана. —  Не думаю, що Савініра хотіла навмисне угоду прив'язати до крові, щоб передати своєму нащадку. 

Ця відповідь збила її з пантелику.

— Що?

— Ти не зобов'язана віддавати мені те, чого в тебе немає. Не зобов'язана жертвувати кимось. Не зобов'язана робити те, що суперечить твоїй волі.

Лоєн примружилася.

— Тоді яка, в біса, угода?

— Та сама, що була укладена із Савінірою.

— І що я маю тобі заплатити?