— 51.

Лоєн не пам’ятала, як саме вийшла з палацу.

Здавалося, ще мить тому вона стояла в коридорі, відчуваючи на шиї примарний слід чужих пальців, а наступної вже майже бігла мармуровими сходами вниз, не озираючись і не зважаючи на здивовані погляди вартових. У голові крутилася лише одна думка: треба було зрозуміти, що відбувається.

Але думки не бажали складатися докупи. Вони розліталися, мов уламки скла. Елдран знав справді забагато. Лоєн різко звернула за колону й мало не врізалася в слугу, який саме ніс тацю.

— Перепрошую, — кинула вона через плече, навіть не сповільнюючи кроку.

Їй потрібно було до Чорного кварталу. Негайно. Вона мусила зрозуміти, що саме було в тих сиропах. Бо якщо Елдран не брехав…

Лоєн стиснула пальці, намагаючись відкинути цю думку. Ні. Вона не хотіла навіть припускати подібне.

Сиропи були звичайними.  І саме на цій думці Лоєн завмерла посеред сходів.

Каель. Есенція. Вона додавала її в сиропи.

Зовсім небагато – кілька крапель на цілу пляшку. Каель тоді сказав, що більше не потрібно. Лоєн навіть не запитувала, що саме міститься у флаконі. Вона довіряла йому.

Тепер ця довіра раптом стала важчою за вересові стовпи. Лоєн продовжила спускатися, а за кілька хвилин уже вийшла за палацові ворота. Легко, дозвіл їй був наданий. 

— Ні, — тихо прошепотіла вона сама до себе. — Він не міг…

Але якщо не міг, тоді чому Елдран так вчепився до її льодяників? Чому взагалі заговорив про магічну лихоманку? І головне – що насправді було в тій есенції?

Саме тому Лоєн прямувала до Вексанаріс. Якщо хтось і міг розібратися в незнайомій магічній речовині, то відьма з Чорного кварталу.

Лоєн пришвидшила крок.

Центральні вулиці поступово залишалися позаду. Бездоганний камінь, широкі дороги й високі будинки змінилися вузькими провулками, старими фасадами та вивісками, на яких замість звичайних назв красувалися дивні символи. Повітря тут теж було іншим – густішим, насиченим запахами трав, зілля та магії.

Чим ближче вона підходила до Чорного кварталу, тим сильніше стискало груди.

Колись вона знала ці вулиці краще за будь-які палацові коридори. Тут не ставили зайвих запитань. Не дивилися на неї так, ніби її магія була чимось небезпечним або неправильним.

Тут вона могла просто бути Лоєн. звісно, поки матір не подавала про себе знати.  Вона звернула у вузький прохід і нарешті побачила знайомі червоні двері. Навіть не постукала. Штовхнула їх і швидко увійшла всередину.

— Вексі!

Десь за прилавком дзенькнуло скло. Вексанаріс повільно підняла голову від кристала, який саме розглядала проти світла.

— А я вже почала думати, що сьогодні обійдуся без проблем.

Лоєн підійшла ближче, намагаючись перевести подих.

— Мені потрібно, щоб ти дещо перевірила.

Вексанаріс примружилася, уважно оглядаючи її.

— Ти виглядаєш так, ніби або втекла від королівської варти, або щойно когось убила.

— Другого не було.

— Тоді перше.

— Майже.

Відьма відклала кристал.

— Що сталося?

Лоєн дістала з полички свою сумку, яка лежала на тимчасове зберігання у відьми, а потім з внутрішньої кишені маленький скляний флакон. На самому дні залишалося зовсім трохи прозорої рідини.

Вексанаріс одразу перестала посміхатися.

— Що це?

— Есенція.

— Звідки?

Лоєн затримала подих.

— Каель дав.

Між ними повисла коротка тиша. Вексанаріс простягнула руку, але не забрала флакон одразу.

— І що ти з нею робила?

— Додавала в сиропи.

— Які сиропи?

— Для льодяників. 

Цього разу змінилася не лише усмішка Вексанаріс. Її погляд став уважним і настороженим.

— А тепер розкажи мені все. Від самого початку.

Лоєн провела язиком по пересохлих губах.

— Я робила сиропи сама. Трави, настої, основу… інколи купувала їх, а потім додавала кілька крапель цієї есенції. Каель сказав, що вона посилить дію смаку. Але тепер я  маю сумніви. Король впевнений, що мої льодяники викликають магічну лихованку. 

Вексанаріс обережно забрала флакон з її руки й підняла проти світла.

Вексанаріс повільно опустила флакон. Відьма нічого не відповіла. Лоєн відчула, як холод проходить уздовж спини.

— Що, якщо я продавала не просто льодяники… а справді робила з ними щось зле?

Вексанаріс кілька секунд мовчки дивилася на неї, а потім поставила флакон на стіл.

— Добре.

Лоєн не одразу зрозуміла.