— 50.

— Певен, що все? — кутики губ Лоєн смикнулися в ледь помітній посмішці. Вона не відвела погляду, хоча пальці Елдрана все ще стискали її горло. Його долоня була гарячою, майже обпікаючою на тлі холодної стіни за її спиною. — Якби справді хотів погрожувати, горло потрібно стискати.

Вона сказала це цілком серйозно, дивлячись королю просто в очі. На обличчі Елдрана промайнула тінь здивування.

— Ти знущаєшся?

— Ні.

Лоєн навіть не намагалася вирватися. У цьому не було потреби. Її крижана магія все ще жила під шкірою, тонкими холодними потоками ковзаючи вздовж зап'ясть. Якби вона справді відчула загрозу, стіна між ними навряд чи залишилася б цілою які  сам король.

Але зараз її більше цікавило інше. Елдран був не просто злий. Він лютував.

Це читалося в його погляді, у напруженій лінії щелепи, у тому, як він затримував на ній очі, ніби намагався відшукати бодай одну ознаку брехні. Він уже мав свою версію подій і, схоже, дуже хотів, щоб вона виявилася правдою.

Лоєн повільно видихнула.

— Я нічого не знаю про те, як льодяники пов'язані з магічною лихоманкою, — сказала вона спокійно. — Я виготовляю їх сама. Використовую сиропи для смаку й свою магію криги, щоб надати їм форму.

Елдран не моргнув. Він слухав, але не вірив. Принаймні ще не вирішив, чи варто їй вірити.

— Ти очікуєш, що я просто повірю?

— Ні. — Лоєн ледь підняла брову. — Ти ж король. Ви, здається, не надто любите вірити людям на слово.

Щось небезпечне блиснуло в його очах. А потім Елдран раптово відпустив її. Повітря одразу здалося холоднішим.

Лоєн торкнулася шиї, вдихаючи глибше, поки він відступив на крок. Елдран провів рукою до кишені свого темного камзола, але не поспішав нічого діставати. Його пальці завмерли всередині, ніби він востаннє зважував, чи варто це робити.

Лоєн мовчки спостерігала.

Нарешті він витяг невеликий льодяник, загорнутий у прозору плівку. Її погляд одразу впав на знайому форму. Елдран кілька секунд тримав його між пальцями, після чого простягнув їй.

— Якщо справді не знаєш, скуштуй.

Лоєн подивилася спочатку на льодяник, потім на нього. У його голосі не було погрози. Лише холодна впевненість людини, яка приготувала для неї чергову перевірку. Вона забрала льодяник. Жодного сумніву. Лоєн зняла прозору плівку, розгорнула її одним рухом і поклала солодощі до рота. Елдран не зводив із неї очей. Кілька секунд нічого не відбувалося. А потім льодяник просто розтанув. Не розкришився. Не розтанув від тепла язика. Він буквально втратив форму, наче його ніколи й не існувало, розчинившись у роті разом із тонким присмаком магії.

Лоєн завмерла. Її брови повільно зійшлися. Вона відразу зрозуміла, що це було.

Ілюзія.

Лоєн перевела здивований погляд на Елдрана.

— Ілюзія? — у її голосі вперше за весь час прозвучала непідробна цікавість. — Перевірку пройшла?

Елдран не відповів.

Його погляд ковзнув по її обличчю, затримався на губах, а потім повернувся до очей. Він очікував іншої реакції. Страху. Здогадки. Хоча б короткої паузи перед тим, як вона покладе льодяник до рота.

Але Лоєн навіть не вагалася. Тепер він був майже певен, що вона бреше. Не щодо того, що льодяники виготовляла. Цього він ще не знав напевно. Але щодо всього іншого.

— Ти навіть не запитала, що я тобі дав, — нарешті промовив він.

— А мала?

— Якби ти знала, що звичайні на вигляд льодяники можуть спричинити магічну лихоманку, то мала б.

Лоєн насупилася.

— Я не знала.

— Ти їх виготовляєш.

Це прозвучало не як запитання. Вона кілька секунд дивилася на нього, а потім кивнула.

— Так.

Елдран ледь помітно стиснув щелепи. Зізнання виявилося надто простим.

— І використовуєш власну магію.

— Для крижаного шару. Сироп дає смак, магія –  форму й потрібну температуру. Нічого складного. Я вже це говорила. 

— Але ти сказала, що продаєш їх у таверні.

— Я їх туди віддаю.

— Безкоштовно?

Лоєн знизала плечима.

— Власник таверни бере їх у мене дає частину коштів, відвідувачі отримують. Мені не потрібні гроші за кожен льодяник.

Елдран зробив крок ближче.

— Ти збрехала мені.

— Я сказала те, що було простіше пояснити.

— Це називається брехнею.

— Якщо тобі так подобається це слово – нехай.

Його погляд став холоднішим.

— Тоді поясни мені інше. Якщо ти сама їх виготовляєш, чому після них люди хворіють?

Лоєн уперше перестала усміхатися. Вона швидко перебрала в пам'яті все, що використовувала для виготовлення: сиропи, цукор, воду, власну магію. Нічого незвичного. Ніяких нових компонентів. Ніяких змін у способі виготовлення.