— 45.

Елдран знайшов королеву Нісель у зимовому павільйоні, що примикав до її особистих покоїв. Це було одне з небагатьох місць у палаці, де вона могла залишитися без десятка радників, служниць і придворних, які неодмінно знаходили для неї якусь нагальну справу. Скляні стіни павільйону виходили на засніжені сади, а між високими колонами росли вічнозелені дерева й квіти, які підтримувала давня зігрівальна магія.

Есіль сиділа за невеликим круглим столом, перед нею стояв чайник і дві чашки.

Елдран зупинився біля входу.

— Ви хотіли мене бачити?

— Хотіла. Сідай.

Він одразу зрозумів, що звичайного материнського “поговорімо” сьогодні не буде. У голосі королеви звучала та сама інтонація, якою вона користувалася ще тоді, коли йому було десять і він намагався переконати її, що розбите вікно в його кімнаті саме вирішило відчинитися.

Елдран сів навпроти. Нісель налила чай, але свою чашку навіть не торкнулася.

— Ти пам'ятаєш, навіщо ми проводимо цей відбір?

— Пам'ятаю.

— Справді?

— Мамо…

— Не “мамо”. Відповідай.

Елдран стримав усмішку. Ось тепер він точно знав, що потрапив у пастку.

— Відбір потрібен для того, щоб обрати майбутню королеву.

— Саме так. І не для того, щоб ти ходив палацом і цілував кожну жінку, яка тобі сподобалася.

Елдран повільно поставив чашку на блюдце.

— Я не цілую кожну.

Нісель примружилася.

— О, це дуже заспокоює.

Він уже відкрив рот, але королева не дала йому вставити ані слова.

— Я бачила тебе сьогодні вранці. І про твою лялькарку знаю. В палацу є вуха і очі скрізь!

Погляд Елдрана на мить змінився.

Нісель одразу це помітила.

— Так, бачила. І не намагайся зараз зробити вигляд, що нічого не сталося.

— Між нами нічого такого не було.

— Елдране.

Одного слова вистачило, щоб він замовк. Королева похмурніла й відкинулася на спинку крісла.

— Ти не можеш цілувати всіх підряд. Навіщо тобі цей відбір, якщо ти вже обрав? — Елдран мовчав. — Чи ти всіх хочеш укласти у своє ліжко? Розпустник ти такий! — продовжила вона вже зовсім по-материнськи, без корони, титулів і дипломатії. — Тоді навіщо взагалі цей відбір? Скажи мені, бо я щиро хочу зрозуміти логіку свого дорослого, розумного сина.

— Мамо, заспокойся. Все гаразд.

Нісель ледь не вдарила долонею по столу.

— Я бачила твоє “все гаразд” сьогодні вранці.

Елдран опустив очі.

— Ти справді все бачила?

— Достатньо.

На кілька секунд між ними запала тиша. — А потім вона важко видихнула, і її голос став м'якшим. — Я не сварю тебе за те, що тобі хтось сподобався. Я сварю тебе за те, що ти поводишся так, ніби відбір уже не має значення. Ти знаєш, скільки людей залежить від твого рішення? Це не просто гра. Не просто кілька красивих жінок, яких запросили до палацу.

— Я знаю.

— Тоді поводься відповідно.

Елдран підняв на неї погляд.

— Я не забув про відбір.

— Точно?

— Точно.

— І ти не збираєшся завтра оголосити, що обрав першу жінку, яка змусила тебе забути, як говорити?

На його губах з'явилася мимовільна усмішка.

— Не збираюся.

Королева теж ледь помітно всміхнулася, хоча намагалася втримати суворий вираз.

— Добре. Бо я ще не готова ставати свекрухою після одного поцілунку.

— Я теж.

— От і чудово. Нарешті ми в чомусь зійшлися.

Елдран тихо засміявся. Вона похитала головою, але вже без колишньої суворості.

— Просто будь обережним, синку. Ти можеш дозволити собі помилитися в багатьох речах. Але з людьми, яким віддаєш серце, помилки коштують дорожче. 

Елдран на мить замислився, а тоді кивнув.

— Я буду обережним.

— І ще одне.

— Що?

— Якщо я знову побачу тебе в такому стані посеред ранку, — Нісель зробила невелику паузу, — принаймні не намагайся переконати мене, що це просто туман. Не змушуй мене просити цілителя, щоб виписав зілля від небажаної вагітності. Все має бути законно. В шлюбі, — останнє НІсель точно боліло, вона до цих пір не прийняла Роніара хоча змирилася з його існуванням. 

Елдран не стримав сміху.

— Домовилися.

Королева нарешті взяла свою чашку.

— А тепер пий чай. Я спеціально попросила принести твій улюблений.