— 44.

Елдран повернувся до свого кабінету значно швидко, забагато хаотичних думок.

Він ішов коридором рівною, майже бездоганною ходою, наче нічого не сталося. Наче кілька хвилин тому не тримав Лоєн у руках посеред білого туману. Наче не цілував її так, як не мав права цілувати король претендентку. Наче досі не відчував на губах тепло її поцілунку.

Проблема полягала в тому, що пам’ять уперто відмовлялася слухатися наказів. Він відчинив двері кабінету, переступив поріг і вже хотів пройти до столу, коли завмер. Посеред кімнати висів прочинений портал. Елдран повільно підняв брову.

— Звичайно.

Цього ранку йому, очевидно, було мало проблем.

Крізь мерехтливу поверхню порталу виднівся Роніар. А поруч із ним – Олунт Феслоу, який виглядав настільки задоволеним собою, що Елдран відразу зрозумів: нічого доброго за цим візитом не стоїть.

— А ти де пропадав? — запитав Олунт, переступаючи через край порталу. — Ми вже вирішили, що тебе викрали.

— Мене не так легко викрасти.

— Це правда, — погодився Олунт. — Але якщо дуже гарна жінка попросить тебе піти за нею, ти, схоже, сам підеш.

Роніар кинув на нього погляд.

— Я починаю шкодувати, що погодився тебе підкинути.

— Не шкодуй. До тебе мені було значно ближче дістатися, ніж до палацу.

Елдран повільно перевів погляд із одного на іншого.

— Ви що, удвох вирішили перевірити, наскільки сильно я хочу тиші?

— Я лише скористався гостинністю твого брата, — безтурботно відповів Олунт. — Він запропонував підкинути мене. Я не міг образити принца відмовою.

— Ти попросив його відкрити портал, бо тобі було ліньки йти до палацу?

— Це називається ефективністю. Я багато таверн між іншим відвідав. Пішки. 

Роніар зітхнув.

— Я вже шкодую про це рішення.

Елдран провів рукою по волоссю, намагаючись зібрати думки. На щастя, Роніар не ставив зайвих запитань. Принаймні поки.

— Ти, — Елдран подивився на брата, — краще стеж за своєю донькою.

Роніар насупився.

— За Селвірою?! Що вона зробила?

— Вона тепер теж уміє прочиняти портали, — продовжив він, звертаючись до Роніара. — І, судячи з усього, її ніхто не навчив спочатку думати, а вже потім користуватися магією.

Роніар на мить застиг.

— Вона прочинила портал?

— Саме так.

— Куди?

Елдран помовчав.

— До мене.

— Елдране.

Олунт перевів погляд з одного брата на іншого, а тоді тихо хмикнув.

— Зворушливо. Один брат хвилюється за племінницю, другий хвилюється за доньку А я, виходить, тут просто для краси.

— Ти тут, бо вмієш мовчати, — сухо відповів Елдран.

— Саме тому мене й цінують.

Роніар проігнорував їхню перепалку.

— Я поговорю з нею.

— Поговори, — кивнув Елдран. — І поясни, що портали – не іграшка. Добре що до мене прочинила а не на інший край королівства. 

Роніар уже збирався ступити назад у портал, коли Елдран додав:

— І не залишай її саму.

Молодший брат озирнувся.

— Бо вона явно ще не розуміє, що саме вміє.

Роніар кивнув.

— Зрозумів.

Портал закрився. У кабінеті залишилися тільки Елдран та Олунт. Кілька секунд вони мовчали. Олунт неквапливо підійшов до столу, озирнувся, зняв рукавички й поклав їх на край стільниці так, ніби збирався тут оселитися. Елдран дивився на нього.

— Навіть не питай.

— Я ще нічого не сказав.

— Саме тому я й попереджаю.

Олунт усміхнувся.

— Ти дивно виглядаєш.

— Як?

— Збентеженим.

Елдран холодно примружився.

— Я ніколи не буваю збентеженим.

— Звичайно.

— Олунте.

— Елдране.

Вони кілька секунд дивилися одне на одного, поки Олунт не зітхнув і не сперся стегном об край столу.

— Гаразд. Не хочеш говорити про те, що сталося – не будемо.

Елдран промовчав.

— Але я маю дещо цікаве.

— Якщо це чергова дурниця, я тебе вижену з королівства!

— У таверні вчора  безкоштовно роздавали льодяники. Точніше їх роздавали у пяти тавернах в яких я був. 

Елдран повільно кліпнув.

— Що?