— 40.

Новий день зустрів палац прохолодним ранком. Над королівськими стайнями ще тримався тонкий серпанок, а вологе повітря пахло сіном, шкірою, кінським потом і свіжою землею. За високою кам'яною огорожею вже чулося нетерпляче фиркання, тупіт копит і дзенькіт металевих пряжок.

Королева Нісель зібрала претенденток біля стайні ще до того, як сонце встигло як слід піднятися над дахами палацу.

— Сьогодні, — оголосила вона, оглядаючи дівчат, — ми перевіримо не ваші манери за столом і не здатність правильно тримати чашку. Королівська супутниця має вміти не лише красиво сидіти в кареті. — За її спиною кілька слуг уже виносили згортки з одягом. — У разі потреби ви супроводжуватимете короля верхи. Дороги бувають різними, а королівський кортеж не завжди матиме можливість їхати каретами. Тому сьогодні кожна з вас отримає форму для верхової їзди й коня.

На слова 2кожна отримає коня” серед претенденток прокотився тихий хвилюючий шепіт. Лоєн подивилася на одяг, який простягнув їй слуга, і відразу зрозуміла, що день буде довгим. Їзда верхи було із списку того, чого вона не вміла. 

Форма складалася з темних штанів із щільної, але м'якої тканини, високих чобіт для верхової їзди, сорочки світлого відтінку та короткого приталеного жакета, що застібався спереду до самого горла. На плечах була легка вишивка кольору старого срібла, а талію підкреслював широкий пояс із тонкими ремінцями. Нічого зайвого, жодних мережив чи прикрас лише зручність, міцність і стримана елегантність, гідна королівського двору.

І саме це стало першою проблемою.

— Пані Деверіс, дозвольте допомогти, — обережно запропонувала Мілі, коли вони опинилися за ширмою для переодягання.

— Ні, я сама.

— Але ці ремінці…

— Я сказала, що сама.

Мілі зітхнула, але сперечатися не стала. Лоєн і справді була впевнена, що впорається. Зрештою, що складного в тому, щоб одягнути штани, сорочку, жакет і чоботи? Через кілька хвилин вона зрозуміла, що королівська форма для їзди верхи була створена людьми, які явно ненавиділи тих, хто не вмів нею користуватися.

Один ремінець уперто не хотів проходити крізь пряжку. Інший чомусь перекрутився. Високий чобіт не бажав натягуватися до кінця, а застібка на жакеті зачепилася за тканину. Коли Лоєн нарешті вийшла назовні, більшість претенденток уже стояли біля огорожі.

Вона одразу зрозуміла, що запізнилася. Спокійних коней уже розібрали. Біля стайні залишився лише один. Він стояв трохи осторонь від інших, наче сам навмисно тримався подалі від людей.

Високий, статний жеребець із блискучою сріблястою шерстю, на якій темно-сірі плями розтікалися нерівними візерунками від шиї до крупа. Його грива була майже чорна, густа й довга, спадала важкими пасмами на сильну шию. На сонці шерсть відливала холодним металом, і здалеку кінь здавався вилитим зі срібла та сталі.

Він був неймовірно красивим. І, судячи з виразу морди, абсолютно нестерпним.

Вуха жеребця були притиснуті до потилиці, а темні очі стежили за кожним, хто наближався. Він нервово бив копитом, здіймаючи сухий пил, і час від часу різко закидав голову, демонструючи довгі білі зуби.

Лоєн повільно підійшла до нього. Кінь одразу відступив. Вона зробила ще крок. Він відступив ще на два.

— Це твій, — повідомив конюх, передаючи їй повід.

Лоєн подивилася на нього. Потім на коня. Потім знову на конюха.

— Ви впевнені?

— Цілком.

Жеребець фиркнув так, наче був категорично не згоден із цим рішенням.

— Він… кусається?

— Лише коли його хтось дратує.

— А що його не дратує?

Конюх на мить задумався.

— Певно, сон.

Лоєн повільно видихнула. Чудово. Саме цього їй і бракувало. Навколо вже почали збиратися погляди. Деякі претендентки ховали посмішки, дивлячись на неї. Одна з них щось прошепотіла сусідці, і та тихо засміялася.

Лоєн стиснула повід.

— Не хвилюйся, — промовила Нісель, помітивши її нерішучість. — Коні відчувають страх. Просто покажи йому, хто тут господар.

Лоєн кинула на королеву короткий погляд.

“Звісно. Саме це я й планувала.”

Вона підійшла ближче. Жеребець одразу відвернув голову. Лоєн простягнула руку, дозволяючи йому обнюхати долоню. Кінь наблизив морду. Ще трохи. Ще… А потім раптово фиркнув їй просто в обличчя й різко відсахнувся.

— Ах ти…

Лоєн зціпила зуби.

— Спокійно, — підказав конюх.

Вона знову зробила крок. Кінь відступив. Ще один. Він відступив ще далі. Лоєн спробувала обійти його збоку. Жеребець миттєво розвернувся, не дозволяючи їй навіть торкнутися своєї шиї. Дівчата біля огорожі вже відверто сміялися.

— Мабуть, він теж відчув її виховання, — долинуло звідкись.

Лоєн стиснула щелепу.

— Я бачу, у вас виникла проблема, — спокійно сказала Нісель.

— Ніякої проблеми, Ваша Величносте, — відказала Лоєн, не зводячи погляду з коня. — Ми просто знайомимося.