— 34.

Королівська бібліотека давно спорожніла. За високими вікнами стояла густа ніч, і лише місячне світло час від часу пробивалося крізь темні шибки, лягаючи блідими плямами на нескінченні ряди книжкових полиць. У повітрі змішалися запах старого паперу, воску й пилу, що роками збирався на корінцях томів.

Лоєн сиділа за одним із довгих столів, оточена стосами книг. Перед нею лежав розгорнутий підручник із придворного етикету, поруч – посібник із родоводів великих домів, книга про правила поведінки за королівським столом і ще кілька товстих томів, назви яких уже починали викликати в неї ненависть.

Мілі сиділа навпроти й сонно гортала сторінки.

— Пані Деверіс, уже пізно, — вкотре нагадала вона.

Лоєн навіть не підняла голови.

— Мені потрібно це знати.

Мілі важко зітхнула, підвелася й підійшла до свічника. Віск майже догорів, тому вона запалила нову свічку від сусідньої. Полум'я хитнулося, вихоплюючи з темряви обличчя Лоєн, схилене над черговою сторінкою.

— Давайте завтра продовжимо.

— Не можу.

— Чому?

Лоєн нарешті підняла голову й подивилася на неї з таким виразом, ніби відповідь була очевидною.

— Завтра ще одне таке показове приниження я не переживу.

Мілі на мить замислилася.

— Через чашку?

— Через чашку.

— Ви ж не знали, що та чашка не для чаю.

— Саме тому.

— Але ж тепер знаєте.

— Тепер знаю, що існує щонайменше сім різновидів чашок, призначених для різних напоїв, три види ложок, які відрізняються між собою настільки незначно, що я не розумію, навіщо їх узагалі виготовляти, і що неправильний спосіб тримати ніж може образити половину королівського двору.

Мілі ледве стримала усмішку.

— Ще вам треба вивчити, з якого боку підходити до людини, кому першому вклонятися, як довго можна дивитися в очі співрозмовнику...

— Я знаю.

— І як правильно сидіти.

Лоєн похмуро опустила погляд на книгу.

— Це вже знущання.

Мілі позіхнула, прикривши рот долонею.

— Так візьміть їх до кімнати.

Лоєн повільно перевела погляд на стос книжок.

— Хороша ідея.

Вона закрила підручник, а потім почала збирати все, що вважала найнеобхіднішим. За хвилину в її руках утворилася така гора книг, що Мілі мимоволі похитала головою.

— Пані, ви точно збираєтеся це читати сьогодні?

— Звичайно.

— До ранку?

— Якщо знадобиться.

— Я вас боюся.

— Правильно робите.

Вони тихо вийшли з бібліотеки. Коридори палацу були майже порожніми. Після вечері більшість гостей уже розійшлася по своїх покоях, і лише поодинокі охоронці траплялися їм дорогою.

Лоєн ішла попереду, притискаючи книги до грудей. Вона вже майже дійшла до наступного повороту, коли почула знайомий голос.

— Якщо ти ще раз скажеш, що це моя провина, я просто залишу тебе тут.

— Ти не залишиш.

— Звідки така впевненість?

— Бо я знаю, що ти надто добрий.

— Це найгірше, що ти могла про мене сказати.

Лоєн мимоволі сповільнила крок.

На повороті з'явилися Елдран і Наорі.

Вони йшли поруч, розмовляючи так невимушено, як люди, між якими не існувало ані корони, ані придворних правил. Наорі щось тихо сказала, і Елдран засміявся. Справжнім, теплим сміхом, який Лоєн уже доводилося чути раніше, але ніколи не для себе.

Потім вона помітила, що Наорі майже не тримається на ногах.

— Я казала, що більше не треба було пити, — пробурмотіла вона.

— Ти це сказала після третього келиха.

— І мала рацію.

— Безперечно.

Елдран легко підхопив її на руки.

Наорі, здається, навіть не заперечувала. Вона влаштувала голову на його плечі й щось сонно пробурмотіла, змусивши його знову усміхнутися.

Лоєн зупинилася лише на мить.

Щось неприємно кольнуло під ребрами, але вона змусила себе не показати цього. Це не її справа. Абсолютно не її.

Вона відступила до стіни, звільняючи дорогу, й зробила бездоганний, наскільки могла після кількох годин вивчення етикету, реверанс.

— Ваша Величносте.

Елдран повернув голову.

Їхні погляди зустрілися лише на секунду.

— Пані Деверіс.

Лоєн випросталася. Наорі вже майже спала, тому лише ледь помітно ворухнулася на руках Елдрана.