— 6.

Елдран простежив за її поглядом, що зупинився на короні. На його губах розтягнулася задоволена посмішка, він розправив плечі й зробив крок їй на зустріч. Наорі не зрушила з місця. 

— Віддам.

Вона недовірливо звела брову. Її напружила близькість короля. 

— Так легко?

— Ні, — він скоротив відстань між ними ще на крок і повільно нахилився, зупинившись так близько, що його губи за бажанням, могли з легкістю  торкнутися її правого вуха.  — Тобі доведеться бути в моєму ліжку, щоб носити її.

Наорі зніяковіла, не могла навіть поворухнутися, щоб не зачепити короля.  Кілька секунд вона просто косим поглядом  дивилася на нього, ніби намагалася зрозуміти, чи справді почула саме це.  Тепло миттєво прилило до щік.

— Що?..

Елдран із цілковито незворушним обличчям спостерігав за її реакцією. Він випростався і їй стало дихати легше. 

— Корону.

Вона ще сильніше почервоніла.

— Я... не про це...

— А про що подумала ти?

Наорі відкрила рота, але жодного слова так і не знайшлося.

“Безодня…”

Вона різко відвернулася до вікна, удаючи, що її дуже зацікавив краєвид. Елдран ледве стримав усмішку.

— Я ж сказав лише, що корону носить королева.

Вона повільно повернула голову.

— Ви зробили це навмисно.

— Що саме?

— Сказали так, щоб...

Вона замовкла, остаточно заплутавшись у власних словах.

— Щоб що?

Він дивився абсолютно серйозно. Наорі стиснула губи. Він дражнив, але для її гордині це було неприпустиме. Можливо якби король був менш вродливим, і не мав таких чаруючих очей, манливих вуст, широких плечей… Наорі просто зростала в лісі. Істоти не фліртували з нею. 

— Ви нестерпний король!

І швидко рушила повз нього. Лише коли вона проходила поруч, Елдран тихо промовив:

— Але ж погодься... на мить ти повірила.

Вона спіткнулася на рівному місці. Не впала. Лише завмерла на мить.

— Ви... жахлива людина.

— А ти дуже легко ніяковієш.

Вона різко обернулася.

— Неправда.

— Справді?! 

 Його погляд ковзнув по її розчервонілих щоках. Наорі машинально торкнулася обличчя, зрозуміла свою помилку й подумки вилаяла себе. Елдран нарешті не витримав і тихо засміявся.  Вона ще ніколи не хотіла так сильно вдарити когось... і водночас не могла позбутися дивного тремтіння всередині.

— Це спека.

Він нахилив голову набік, уважно спостерігаючи за нею.

— Добре. Назвемо це дуже переконливим відтінком заперечення і спека. 

Наорі стиснула щелепи й закотила очі.

Наорі мовчки дивилася на нього.

— Ви фліртуєте з кожною жінкою?

— Ні. — Він витримав коротку паузу. — Хіба що іноді. І лише з тими, хто забуває, як дихати, почувши одне-єдине двозначне речення. А тепер ходімо на сніданок. — Він уже рушив коридором, але, зробивши кілька кроків, озирнувся через плече. — Не хвилюйся. Після сніданку я особисто дозволю тобі зняти сукню.

Наорі мало не спіткнулася.

— Що ви...

Елдран невинно звів брови.

— Сама ж казала, що сукня для тебе тортури. Я дозволю тобі її зняти, — прості слова, в яких надто добре він демонстрував свій статус. — Хоча мушу визнати... вона тобі пасує.

Наорі мовчки втупилася в нього.

— Ви щойно знову зробили це навмисно.

— Зробив що?

— Оце... свої двозначні фрази.

— Це була цілком пристойна пропозиція. — Він зробив паузу, насолоджуючись тим, як вона марно намагається не червоніти. — Те, як ти інтерпретуєш мої слова – уже не моя провина.

Саме в цю мить коридором пролунав поспішний тупіт чобіт. До них майже бігцем наближався Ірав. Обличчя охоронця було незвично напруженим.

— Ваша Величносте, — коротко вклонився він. — Щойно прибув гонець із північного гарнізону. — Ірав змовк, не знаючи чи може говорити в присутності Фаденмор, та коли король дав дозвіл, продовжив: — Помер ще один маг.

Елдран насупився.

— Лихоманка?

— Так... але цього разу, перед смертю, він устиг повторити лише одну фразу.

— Яку?

Ірав перевів погляд на Наорі, знову вагаючись, чи варто говорити при ній.

— “Вони доберуться до короля”.