Глава 8

Вранці, коли я потихеньку просиналася, то почула тихі голоси.

– Я не хочу, щоб вона страждала, - суворо пробухтіла Ліза. – Чому ти досі не поїхав?

– Тому що дядько Венсан ще не намилувався з батьком, - у відповідь на запитання Лізи, я почула голос Андрія. – Хоча насправді... Я думаю, в нас обох інші причини для затримки тут.

– Які ще в вас причини? Довести нас з сестрою до сказу?

– Дядько сумує за тобою, хоча я і не розумію цього між вами... Коли тільки встигли? 

– Що тобі потрібно від Поліни?

– Я хочу її бачити.

– Зараз?

– Завжди. Або... Хоча б поки я тут.

– Іди геть. Поки ти тут, вона зовсім збожеволіє.

Ліза грюкнула дверима, а я відчула тугу. Чому вона не спитала в Андрія більше нічого? І що означають його слова? Він не може бути зі мною і хоче лише "курортний роман", чи просто не сподівається на мою згоду та другий шанс? Моя рука потягнулася до телефона. Ні... Дзвонити не хочу, тим більше, що вже спізнююся на роботу. Ліза нічого мені не сказала, мабуть думаючи, що я спала і не чула їхню розмову.

Кав'ярня... Як же важко працювати з двома колишніми. Я намагалася уникати Стаса після нашого поцілунку, і врятувало мене те, що Сашко попросив мене підмінити його на півгодини, а я чудово знала, що Стас до зали практично не виходить. Справді. Адже краще тягатися до мене на кухню, ніж стежити за тим, як іде торгівля. Я пішла в люди, сподіваючись, що за цей час багато клієнтів не буде, і мені не доведеться розриватися. А головне, щоб Стас не помітив, що я виперлася до залу. 

Півгодини вже минуло, а Сашка ще не було. На щастя, від нього прийшло смс, що через п'ять хвилин він повернеться, але мені довелося ще попрацювати офіціанткою, бо до зали увійшов дивний кадр. Дивний і лякаючий. Він був у розтягнутому синьому спортивному костюмі, на голові сильно натягнутий капюшон, чорні кеди розшнуровані, а обличчя маскували сонцезахисні окуляри. Він рухнув на стілець, який дивом не впав від такого розмаху. Я з побоюванням підійшла до нього, і відчула стійкий запах тютюну та коли. Що за хлопець такий? 

– Меню, будь ласка, - я простягнула буклет з переліком десертів та напоїв, і дивак вихватив його в мене з рук. 

– Фігня якась, - тоненьким голосом промовив він. – Давай, оцю хрінь... "Перший ранок".

Я поквапилася на кухню, бо цей десерт потрібно готувати перед подачею, і готового такого немає. "Перший ранок"... Це було моє присвячення Андрію, точніше, трохи відредагований його рецепт. Андрій приготував мені цей смаколик першого ранку після нашого весілля. Морозиво, топлений молочний шоколад, печиво, полуниця, збиті вершки – я перейняла майже все, крім полуниці. Адже кохання більше не було. Я швидко все зробила, і принесла замовлення, помітивши Сашка, що нарешті повернувся, і не чекаючи реакції клієнта, поквапилася піти.

– Один виключений інгредієнт не позбавляє вас відповідальності, юна леді! - гукнув мене услід "клієнт". Голос цього борця за авторські права тепер здавався знайомим. Молодшенький Ліно.

– Що ти тут робиш? – сердито спитала я, швидко підійшовши назад до столика.

– Полю, я так більше не можу. Поговоримо просто зараз? Ти можеш піти зі мною? - Андрій скорчив жалісливий писочок, склав молебно долоні, і я навіть трохи посміхнулася, дивуючись його простоті та безпосередності. – Ти дуже довго від мене бігаєш.

– Я на роботі, - відповіла я, і Андрій так пожвавився, ніби подумав, що я б залюбки піти з ним та не можу, а не просто його відкидаю.

– Я тебе відпрошу. Я зараз все зроблю, якщо тільки в роботі проблема, - він здавався збудженим від своїх ідей.

– Що ти вигадав? Чому не можна почекати кілька годин до кінця робочого дня?

– Тому що, потім ти втечеш від мене через службовий вихід. Веди до начальника.

– В тебе не вийде з ним домовитися, Андрійко, - я вже не знала чим його зупинити. Андрій закотив очі, і посміхнувся.

– Не вийде? Моя мала і люба Білко, ти забула, яким я буваю переконливим? Ходімо, - Андрій потягнув мене за руку до службового приміщення.

О, ні... Зараз щось буде. 

Продовження 4 серпня о 19:00