
I. Черга до небесної канцелярії
ГЕЙ!
НЕБО!
Відчини
свої
золоті
ворота!
Я прийшов
не молитися.
Не каятись.
Не просити
безсмертя
зі знижкою!
Я прийшов
із питанням,
від якого
навіть
вічність
подавилась
власною
безмежністю!
— ДЕ
НАЧАЛЬНИК
ЦЬОГО
ВСЕСВІТУ?!
Бо в мене
до нього
накопичилося
стільки
претензій,
що не вистачить
жодної
галактики
для реєстрації
вхідної
кореспонденції!
Перед воротами
стояла
черга.
Без початку.
Без кінця.
Зі старих
пророків,
нових
грішників,
розчарованих
святих
і людей,
які просто
хотіли
побачити
когось,
кого давно
не було
поруч.
Один старий
тримав
квиток.
Номер —
дев'ять
трильйонів.
Я запитав:
— Давно чекаєте?
Він відповів:
— Зі створення
світу.
— І як?
— Та нічого.
Черга
рухається.
Минулого
тисячоліття
попереду
помер
один безсмертний.
II. Архангел із відділу звернень
Біля входу
сидів
архангел.
У білому
піджаку.
З крилами,
акуратно
складеними
за спинкою
офісного
крісла.
На столі —
комп'ютер.
Поруч —
кавоварка.
Над головою —
німб,
що блимав
червоним:
«НИЗЬКИЙ
ЗАРЯД
СВЯТОСТІ».
— Мета візиту? —
запитав він.
— Розмова
з Богом.
— Попередній
запис?
— Немає.
— Рекомендація
від святого?
— Немає.
— Довідка
про відсутність
гріхів?
Я засміявся.
— Послухайте!
Якби я
не мав
гріхів,
навіщо
мені
було б
шукати
вашого
начальника?!
Архангел
зітхнув.
Відкрив
нову вкладку.
І сказав:
— На жаль...
БОГ
СЬОГОДНІ
НЕ ПРИЙМАЄ.
— Чому?!
— Зайнятий.
— Чим?!
— Розбирається
з наслідками
створення світу.
— І довго?!
Архангел
подивився
на годинник.
— Судячи
з результатів...
Ще
кілька
вічностей.
III. Архів невиконаних молитов
Я зайшов
до архіву.
Там лежали
молитви.
У коробках.
На полицях.
У величезних
шафах,
що тягнулися
вище
за сузір'я.
Мільярди
паперових
голосів.
Мільярди
людських
надій.
Я взяв
першу.
«Боже,
нехай
мама
одужає».
Дата —
сто років
тому.
Печатка:
«РОЗГЛЯНУТО».
Відповіді
немає.
Друга:
«Поверни
його
живим».
Печатка:
«ПЕРЕНАПРАВЛЕНО
ЗА НАЛЕЖНІСТЮ».
Третя:
«Зроби
так,
щоб моя
дитина
ніколи
не голодувала».
На ній
стояло:
«НЕДОСТАТНЬО
НЕБЕСНИХ
РЕСУРСІВ».
Я стиснув
кулаки.
— ГЕЙ!
Ви що,
там
зовсім
здуріли?!
У вас
безмежний
Всесвіт!
Мільярди
галактик!
Трильйони
сонць!
І не вистачає
одного
шматка
хліба
для дитини?!
Із темряви
відповів
голос:
— Хліба
на Землі
вистачає.
Не вистачає
тих,
хто готовий
поділитися.
Я завмер.
Бо вперше
за день
не знайшов
саркастичної
відповіді.
IV. Ангел, який подав у відставку
У коридорі
я зустрів
ангела.
Він сидів
на сходах.
Без німба.
Зі складеними
крилами.
І курив
зоряний
пил.
— Чого
сумуєш? —
спитав я.
— Звільнився.
— З раю?!
— Так.
— Чому?!
Він
показав
крила.
На них
бракувало
пір'я.
— Я тисячу
років
носив
людські
прохання.
Від землі
до неба.
Від неба
до землі.
Повертався
з порожніми
руками.
А потім
одного дня
побачив
стару жінку.
Відредаговано: 13.11.2026