Я оголошую війну тиші

Частина I. Громадянин проти Всесвіту. Вірш 4. Я плюнув у вічність — вона образилась

I. Скандал космічного масштабу

ГЕЙ!

ВІЧНІСТЬ!

Чуєш?!

Не прикидайся
       глухою,
            стара
                безсмертна
                    леді!

Я знаю —
       ти чула
            кожен
                людський
                    крик!

Ти бачила,
       як народжуються
            імперії,

як падають
       на коліна
            королі,

як люди
       обіцяють
            любити
                довіку,

а розходяться
       ще до того,
            як чай
                охолів!

Ти все
       пережила.

Все
       перетерпіла.

Все
       перемолола
            на зоряний
                пил.

Але сьогодні
       перед тобою
            стоїть
                людина,

яка
       не збирається
            вклонятися
                твоїм
                    мільярдам!

І я
       зробив
            те,

чого
       не робили
            ані пророки,

ані філософи,

ані воскреслі
       імператори.

Я просто
       плюнув
            у вічність.

І вона...

ОБРАЗИЛАСЬ!

II. Вічність подає скаргу

Спочатку
       здригнувся
            Чумацький Шлях.

Потім
       зупинились
            годинники
                галактик.

На Марсі
       прокинувся
            вулкан.

На Сатурні
       злетіло
            одне кільце.

А на Землі
       чиновник

нарешті
       підняв очі
            від паперів.

Подивився
       у вікно.

І вперше
       за двадцять років
            помітив,

що на небі
       взагалі-то
            є сонце!

Вічність
       підвелась
            із трону.

Трон був
       вирізаний
            із часу.

Оббитий
       смертями.

Прикрашений
       останнім
            подихом
                тисяч цивілізацій.

І сказала:

— ТИ!

Маленька
       тимчасова
            помилка
                матерії!

Ти смієш
       ображати
            мене?!

Я пережила
       народження
            зірок!

Я пережила
       загибель
            богів!

Я бачила
       початок
            початку!

І побачу
       кінець
            кінця!

Я
       позіхнув.

— Вражає.

А скажи...

За всі
       ці мільярди
            років

ти хоч раз
       була
            щасливою?

Вічність
       завмерла.

Її обличчя
       пішло
            тріщинами.

І вперше
       за всю
            історію

вона
       не знала,

що відповісти.

III. Міністерство безсмертя

Наступного дня
       мене
            викликали

до Міністерства
       безсмертя.

На дверях
       висіла табличка:

«ПРАЦЮЄМО ВІЧНО.

ПЕРЕРВА —
       ЗА НЕОБХІДНОСТІ.

ПРИЙОМ ГРОМАДЯН —
       ПІСЛЯ СМЕРТІ».

У коридорі
       сиділи
            безсмертні.

Похмурі.

Втомлені.

Зі зморшками,
       довшими
            за історію
                людства.

Один
       читав газету.

На першій
       сторінці:

«КІНЕЦЬ СВІТУ
       ПЕРЕНОСИТЬСЯ.

ПРИЧИНА —
       НЕСТАЧА
            ФІНАНСУВАННЯ».

Другий
       зітхав:

— Я прожив
       сто тисяч
            років.

Побачив
       падіння
            тридцяти
                цивілізацій.

Пережив
       дев'яносто
            два кохання.

І знаєш,
       чого
            хочу?

— Чого?

— Вихідного.

Хоча б
       одного
            нормального
                понеділка!

Мене
       прийняв
            директор.

Він був
       такий старий,

що пам'ятав
       часи,

коли
       слово
            «вічність»

ще не мало
       офіційного
            перекладу.

— Громадянине!

Ви звинувачуєтесь
       в образі
            безмежності!

Ви поставили
       під сумнів
            священне
                право часу

руйнувати
       все,

що люди
       встигають
            любити!

— І що? —
       запитав я.

— ВАМ ЗАГРОЖУЄ
       ВІЧНЕ
            УВ'ЯЗНЕННЯ!

Я розсміявся.

— Чудово!

Тобто
       ви збираєтесь
            карати мене

тим,
       що самі
            називаєте
                найбільшою
                    нагородою?!

Директор
       засмутився.

І закреслив
       у протоколі
            слово
                «логіка».

IV. Аукціон людського часу

Одного разу
       я потрапив
            на аукціон.

Там продавали
       час.

Не годинники.

Не календарі.

Не старовинні
       хронометри.

А справжній
       людський
            час.

— П'ЯТЬ ХВИЛИН
       ЩАСЛИВОГО
            ДИТИНСТВА!

Хто більше?!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше