
I. Громадянин без підтвердження
Гей!
Ви!
За скляними
стінами
кабінетів!
За столами,
де совість
заснула
навік!
Я прийшов
із питанням
на цілу
планету:
— Скажіть,
товариші,
я —
людина
чи просто
невдалий
штрих-код
століття?!
Мені сказали:
— Спокійно!
Не треба
емоцій.
Не бийте
словами
у стелю.
Для того,
щоб бути
людиною,
вам треба
спочатку
заповнити
заяву.
Я витягнув
серце.
Поклав
на стіл.
Воно
ще билося.
Гаряче.
Червоне.
Живе.
Чиновник
поправив
окуляри:
— Вибачте.
Це —
не документ.
І печатки
немає
на ньому.
II. Велика канцелярія людства
Я пішов
коридорами
вічності.
Там пахло
пилом,
кавою,
страхом
і вчорашнім
майбутнім.
На дверях
таблички:
«ВІДДІЛ
ОБЛІКУ
НАДІЇ».
«УПРАВЛІННЯ
ТИМЧАСОВОГО
ЩАСТЯ».
«ДЕПАРТАМЕНТ
КОНТРОЛЮ
ЗА МРІЯМИ».
І найбільший
кабінет —
«МІНІСТЕРСТВО
ЗДОРОВОГО
ГЛУЗДУ».
Двері
замкнено.
На ремонт.
Уже
триста
років.
Я запитав
охоронця:
— А коли
відкриють?
Він зітхнув:
— Коли
людство
порозумнішає.
Я зрозумів:
ремонт
затягнеться.
III. Інструкція з використання душі
Мене
покликали
до віконця.
— Прізвище?
Назвав.
— Ім'я?
Назвав.
— Дата народження?
Назвав.
— Мета існування?
Я мовчав.
Потім
сказав:
— Любити.
Писати.
Кричати.
Помилятись.
Дивитися
в небо.
Не зраджувати
себе.
Жити
так,
щоб смерть
перед зустріччю
поправляла
зачіску!
Чиновниця
здригнулась.
Зламала
олівець.
І сказала:
— У нашій
базі
таких
відповідей
немає.
Виберіть
із переліку:
А —
працювати.
Б —
споживати.
В —
підкорятись.
Г —
не заважати.
Я запитав:
— А де
пункт
«БУТИ ЩАСЛИВИМ»?
Вона
нахилилась
до мене.
І прошепотіла:
— Його
вилучили.
Через
надмірний
попит.
IV. Особиста справа № 0000001
Тоді
я розлютився!
Не так,
як злиться
чайник,
коли
його
забули
на плиті.
Не так,
як грім,
що розриває
хмари.
Я розлютився
так,
як злиться
людина,
коли
їй пояснюють,
що вона
не має
права
бути собою!
Я вдарив
кулаком
по столу.
Папери
злетіли,
мов білі
ворони.
Печатки
посипались
додолу.
Комп'ютер
завис,
не витримавши
такої
кількості
правди.
І раптом
із принтера
виповз
папір.
Повільно.
Урочисто.
Наче
останній
заповіт
цивілізації.
На ньому
було написано:
ДОВІДКА
«Цим
підтверджується,
що громадянин
дійсно
існує.
Термін дії —
до наступного
понеділка.
У разі
сумнівів
звернутися
за місцем
неіснування».
V. Жінка, яка не вимагала паспорта
І я
вийшов
на вулицю.
Місто
жувало
туман.
Автомобілі
гарчали
на світлофори.
Люди
бігли,
немов хтось
поставив
життя
на перемотування.
А вона
стояла
під дощем.
Без парасолі.
Без страху.
Без жодної
довідки
про щастя.
Побачила
мене.
Усміхнулась.
І сказала:
— Ти
сьогодні
сумний.
Що сталося?
Я показав
довідку.
Вона
прочитала.
Засміялась.
А потім
взяла
мене
за руку.
І сказала:
— Дурний!
Навіщо
тобі
доводити,
що ти існуєш?
Я ж
тебе
люблю.
Відредаговано: 13.11.2026