Я оголошую війну тиші

Частина І. Громадянин проти Всесвіту. Вірш 2. Мені видали довідку, що я існую

I. Громадянин без підтвердження

Гей!

Ви!

За скляними
       стінами
            кабінетів!

За столами,
       де совість
            заснула
                навік!

Я прийшов
       із питанням
            на цілу
                планету:

— Скажіть,
       товариші,

я —
       людина

чи просто
       невдалий
            штрих-код
                століття?!

Мені сказали:

— Спокійно!

Не треба
       емоцій.

Не бийте
       словами
            у стелю.

Для того,
       щоб бути
            людиною,

вам треба
       спочатку
            заповнити
                заяву.

Я витягнув
       серце.

Поклав
       на стіл.

Воно
       ще билося.

Гаряче.

Червоне.

Живе.

Чиновник
       поправив
            окуляри:

— Вибачте.

Це —
       не документ.

І печатки
       немає
            на ньому.

II. Велика канцелярія людства

Я пішов
       коридорами
            вічності.

Там пахло
       пилом,

кавою,

страхом

і вчорашнім
       майбутнім.

На дверях
       таблички:

«ВІДДІЛ
       ОБЛІКУ
            НАДІЇ».

«УПРАВЛІННЯ
       ТИМЧАСОВОГО
            ЩАСТЯ».

«ДЕПАРТАМЕНТ
       КОНТРОЛЮ
            ЗА МРІЯМИ».

І найбільший
       кабінет —

«МІНІСТЕРСТВО
       ЗДОРОВОГО
            ГЛУЗДУ».

Двері
       замкнено.

На ремонт.

Уже
       триста
            років.

Я запитав
       охоронця:

— А коли
       відкриють?

Він зітхнув:

— Коли
       людство
            порозумнішає.

Я зрозумів:

ремонт
       затягнеться.

III. Інструкція з використання душі

Мене
       покликали
            до віконця.

— Прізвище?

Назвав.

— Ім'я?

Назвав.

— Дата народження?

Назвав.

— Мета існування?

Я мовчав.

Потім
       сказав:

— Любити.

Писати.

Кричати.

Помилятись.

Дивитися
       в небо.

Не зраджувати
       себе.

Жити
       так,

щоб смерть
       перед зустріччю
            поправляла
                зачіску!

Чиновниця
       здригнулась.

Зламала
       олівець.

І сказала:

— У нашій
       базі
            таких
                відповідей
                    немає.

Виберіть
       із переліку:

А —
       працювати.

Б —
       споживати.

В —
       підкорятись.

Г —
       не заважати.

Я запитав:

— А де
       пункт
            «БУТИ ЩАСЛИВИМ»?

Вона
       нахилилась
            до мене.

І прошепотіла:

— Його
       вилучили.

Через
       надмірний
            попит.

IV. Особиста справа № 0000001

Тоді
       я розлютився!

Не так,
       як злиться
            чайник,

коли
       його
            забули
                на плиті.

Не так,
       як грім,

що розриває
       хмари.

Я розлютився
       так,

як злиться
       людина,

коли
       їй пояснюють,

що вона
       не має
            права
                бути собою!

Я вдарив
       кулаком
            по столу.

Папери
       злетіли,

мов білі
       ворони.

Печатки
       посипались
            додолу.

Комп'ютер
       завис,

не витримавши
       такої
            кількості
                правди.

І раптом
       із принтера

виповз
       папір.

Повільно.

Урочисто.

Наче
       останній
            заповіт
                цивілізації.

На ньому
       було написано:

ДОВІДКА

«Цим
       підтверджується,

що громадянин
       дійсно
            існує.

Термін дії —
       до наступного
            понеділка.

У разі
       сумнівів

звернутися
       за місцем
            неіснування».

V. Жінка, яка не вимагала паспорта

І я
       вийшов
            на вулицю.

Місто
       жувало
            туман.

Автомобілі
       гарчали
            на світлофори.

Люди
       бігли,

немов хтось
       поставив
            життя
                на перемотування.

А вона
       стояла
            під дощем.

Без парасолі.

Без страху.

Без жодної
       довідки
            про щастя.

Побачила
       мене.

Усміхнулась.

І сказала:

— Ти
       сьогодні
            сумний.

Що сталося?

Я показав
       довідку.

Вона
       прочитала.

Засміялась.

А потім
       взяла
            мене
                за руку.

І сказала:

— Дурний!

Навіщо
       тобі
            доводити,

що ти існуєш?

Я ж
       тебе
            люблю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше