РОЗДІЛ 7. Я не зобов’язана залишатися в ролі доньки все життя

Більшість із нас несвідомо продовжує жити в тій самій ролі, в яку нас помістили в дитинстві. Особливо жінки. Ми досі відгукуємось на крик мами, як на наказ. Досі виправдовуємось, коли відчуваємо її розчарування. Досі хочемо сподобатись, заслужити, бути "зручними".

Але якою ціною? Часто — ціною власного життя. Власного голосу. Власної ідентичності.

Цей розділ — про свободу. Про дозвіл вийти з ролі. Про розрив внутрішнього контракту: «Я — донька, тому мушу...» І про те, що доросла жінка має право бути собою, навіть якщо її мати цим незадоволена.

Я довго не дозволяла собі сказати: "Я більше не хочу бути тільки донькою". У цьому було щось святотатське. У нас так не прийнято. Донька має бути. Має допомагати. Має терпіти. А якщо відходить — її одразу оголошують "невдячною".

Але життя — одне. І жити ним заради чужого схвалення — це померти ще до смерті.

Я почала спостерігати, як роль доньки просочується у все. У стосунки, де я підкоряюсь. У роботу, де я намагаюся догодити. У дружбу, де я забуваю про себе. І зрозуміла: доки я — лише донька, я не можу бути собою.

Я не перестала любити свою маму. Я просто перестала жити для неї. І в цьому — різниця.

Я сказала собі:

– Я не зобов’язана ділитися всім, якщо це для мене боляче.

– Я не зобов’язана погоджуватись, щоб уникнути конфлікту.

– Я не зобов’язана бути присутньою, якщо мене там принижують.

– Я не зобов’язана грати роль тієї, ким мене хочуть бачити.

Це не було легко. Але кожне таке "не зобов’язана" повертало мені частинку себе.

ПРАКТИЧНІ КРОКИ: ЯК ВИХОДИТИ З РОЛІ

Визнайте, що роль є.

Почніть з чесного запитання: Яка я поруч зі своєю мамою (чи батьком)? Це справді я?

Випишіть свої "мусиш" і "повинна".

Наприклад: "Я повинна дзвонити щодня", "Я повинна вислуховувати образи". Потім — перетворіть їх на запитання: А чи хочу я це робити?

Навчіться говорити: "Мені це не підходить".

Спокійно. Без провини. Без пояснень. Це — повага до себе.

Будьте готові до спротиву.

Вас можуть звинувачувати. Називати егоїсткою. Але це — не ваша провина. Це — втрата контролю з боку тих, хто до нього звик.

Збудуйте нову ідентичність.

Хто ви ще, крім доньки? Подруга. Мама. Професіонал. Художниця. Жінка. Основа — ви. А не чиясь очікувана роль.

Я й далі залишаюся донькою. Але це — лише частина мого "я". А не його суть. І тільки я вирішую, скільки цієї частини буде в моєму житті.

Бо я — не продовження. Я — нова історія. І я не зобов’язана жити в межах чужого сценарію.