23. Тривога нареченої, втома дворецького

Музичний супровід:

Natalie Taylor & in the CW's – Wildfire
NiExshadow – My last cry
Purple Hyacinth OST – The lullaby (Piano version)
Matteo de Grandis – HeartDust

Емілія вже чверть години мовчки терпіла шпаркі порухи фрейлін, руки яких метушилися з її сукнею. Якою-не-якою, а весільною сукнею. Білосніжною, «всипаною» дрібною вишивкою у формі квіточок, із безліччю фальбанок, найменші з яких утворювали рукави й приховували худі зап’ястя дівчини, а найбільші, внизу сукні, ховали щиколотки.

Принцеса не знала, яку тканину використали для пошиття цього плаття, але до тіла вона була доволі приємною. Не встигла Міля про це замислитися, як прислуга нарешті завершила із заняттям і відступила від неї на кілька кроків, покірно посхилявши голови. Всі дрібні шнурівочки, які стягували сукню ззаду, були зав’язані, а на тендітних оголених надпліччях лежав кожушок білої лисиці – останній штрих образу.

— Моя люба, поглянь же на себе в дзеркало, ти прекрасна, — пролунав позаду голос Азара. А тоді вона почула звук, із яким хлопець поклав наповнений вином фужер на тумбочку біля крісла. До того він якраз у ньому розсівся і весь час спостерігав за покоївками. І за нею. Хоч і намагалася ігнорувати його погляд, але від нього в неї все одно виникало відчуття, наче під шкірою повзають комахи.

Емілія поволі обернулася до великого свічада. Надолок сукні зашурхотів по підлозі. Світло погожого осіннього дня упало на бік дівчини м’яким теплим сяєвом. Вона дивилася на прегарну леді в дзеркалі й не могла збагнути, що з нею не так. Акуратні риси лиця підкреслені легкою косметикою, на голові вишукана тіара, а на шиї намисто з білих перлів; густе пшеничне волосся заплетене у дві великі коси, позаду скріплені між собою й прикрашені маленькими нефритами; сукня личить, та й «сидить» на фігурі ідеально, але…

Вуста цієї дівчини у відображенні не всміхаються. І очі… які ж сумні в неї очі!.. Здається, от-от – і сповняться сльозами.

Емілія на мить спіймала себе на бажанні простягнути руку до цієї прекрасної, печальної незнайомки, втішити її. Але щойно у дзеркалі з’явилася постать Азара, як принцеса зрозуміла, що вони дві – одна людина. Однаково безрадісні і до їдучого болю в серці тужливі.

— Гм, — на миттєвість набурмосився принц, узявши Емілію за плечі й роздивляючись її весільний образ у свічаді. В ніс їй ударив різкий запах прілої трави, яким чомусь завжди було чути від хлопця. — Ось це можна забрати, — він зняв хутряну накидку й недбало пожбурив її на підлогу. — Не хочу, аби якась одіж прикривала твої прекрасні груди й шию, — він зачаровано провів кінчиками пальців по ключицях, а Міля спробувала стримати тремтіння. Всередині все напружилося, немов після легких торкань очікувало від хлопця удару.

Блідість умент проступила на щоках принцеси й Азар єхидно всміхнувся, зауважуючи реакції її тіла.

— Не бійся, — шепнув на вухо, хоча в Емілії було враження, що він кричить це прямісінько в її голові. — Ти ж знаєш, що я тебе не скривджу…

Азар уткнувся носом у її шию й принцеса затримала дихання, відчуваючи, як неприємно його волосся лоскоче шкіру. Замружилась і до болю стиснула долоні, геть забувши, що на одній із них є поріз, якому вона ніяк не дає загоїтися. «Не боялася б, лише якби причинною була», – подумала дівчина, з усіх сил намагаючись не видавати внутрішнього тремтіння.

— Ваша високосте, — голос однієї зі старших фрейлін відвернув Азара, і Мілі в ту мить наче хтось зашморг із шиї зняв. — Чи дозволите завершити примірку сукні нареченої і перейти до вашого образу? Її високість, мабуть, уже втомилася.

Принц кинув убік жінки невдоволений колючий погляд і вирівнявся, відступивши на кілька кроків. Але, на диво, жодного крику не відбулося. Він лише зміряв завмерлу Емілію оцінюючим поглядом і кивнув.

— Двоє нехай залишаться і допоможуть Емілії, а інші підуть зі мною.

У відображенні принцеса незмигно спостерігала за тим, як Азар накидає на плечі знятий раніше камзол, як бере з тумбочки фужер із вином і як виходить із її покоїв. Минуло хвилини три, перш ніж Емілія відчула, що, нарешті, поволі розслабляється. Заплющила очі, протяжно видихнула і знову зазирнула у вічі власному відображенню. Покоївки трохи поспіхом роздягали її і різкими рухами висмикували прикраси з волосся, але принцеса не зважала на неприємні відчуття, які вони викликали. Найгірше було сховане в її грудях.

«Цікаво… як би Люренс відреагував, якби побачив мене такою? Що сказав би?..» – раптом замислилась Емілія, торкнувшись пальцями холодної дзеркальної поверхні. На мить уявила щиру усмішку коханого й ледь-ледь усміхнулася сама собі. Серце несамовито закалатало від гіркої радості, затріпотіло в ребрах наляканим птахом. Відтак щось рясно закрапало на пелену білої сукні, й Міля розмитим зором побачила, що то плаче та прекрасна дівчина у відображенні.

До весілля залишалося два дні, і перед сном Емілія щоразу відчувала приступ шаленої тривоги. Немов не хотіла засинати, бо боялася, що завтра прокинеться в цьому ж ліжку, до неї знову зайде Азар і вона зрозуміє, що все минуле було не нічним кошмаром, а реальністю.

Але цього вечора тривога була інакшою. Щось у ній змінилося і принцеса не могла збагнути, що саме.

Вона сиділа на ліжку, обійнявши коліна, і вдивлялася у багаття в каміні, поки за вікном царювала холодна осіння ніч. Дрова тихенько потріскували, іноді бешкетливо плюючись іскрами, а сяйво від полум’я танцювало на зблідлому дівочому обличчі.
Емілія знову збагнула, що «судний день» – як вона подумки називала весілля – уже майже дихає їй у потилицю, і з тремом зімнула в пальцях довгу камізу. Відчула, як занили рани на долоні і, глянувши на них, стиснула потріскані губи. Вигляд ті мали кепський, одна з них от-от повинна була загноїтися, через що починала виділяти неприємний запах. Вічно так тривати не могло, рано чи пізно їй доведеться припинити себе різати. Ні фрейліни, ні Азар не повірять, що менструація може тривати так довго.